Історико-архітектурний опорний план Києва: провал чи авантюра
Важко знайти більш чутливу для столиці тему, ніж розробка і затвердження нового Генплану. Дочекалися: ось вам історико-архітектурний опорний план до нового Генплану. На сайті Київської держміськадміністрації (КМДА) під назвою “Генеральний план м. Києва том VIII “Збереження та охорона історико-культурної спадщини. Проект”.
На перший погляд, документ солідний: графічні матеріали, книги – аж 5 штук, додатки. Хоча деякі тягнуть максимум на зошит. Наприклад, книга 3 складається з 4-х сторінок, а книга 4 – з 9-ти.
Міська влада привчила народ до пильності, адже халепа очікує мало не кожного дня з будь-якого з боку і під будь-яким приводом. Коли ж виникає тема будівельна та ще й стосовно усього міста – якого б не очікували негаразду, все одно виявитеся оптимістом.
Про всяк випадок вирішили переглянути проект – плід старань Українського державного інституту культурної спадщини (УДІКС), яким керує Ірина Прокопенко.
До слова, про значення цього документу. Від нього залежить, чи продовжить свій скорбний шлях культурна спадщина столиці. Саме цей план указуватиме усім розробникам, де і що можна будувати у місті, повному історичної спадщини. Власне, на кону доля Києва як культурологічного заповідника.
І що побачили? У кого вразливі нерви, раджу накапати корвалолу. Почну із завдань, які поставив перед виконавцем опорного плану розробник генплану. Книгою 5 передбачено відображення 15-ти груп об’єктів:
1) комплекс споруд Софії Київської;
2) комплекс споруд Києво-Печерської Лаври;
3) комплекс споруд Печерської фортеці;
4) Національний музей народної архітектури та побуту України;
5) значні архітектурні комплекси;
6) житлові міські садиби;
7) пам'ятки містобудування;
8) пам'ятки археології;
9) історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпро;
10) пам'ятки садово-паркового мистецтва;
11) об'єкти знесені, але з обліку не зняті;
12) меморіальні будинки;
13) окремі споруди;
14) пам'ятники, дошки, панно, окремі могили, окремі дерева;
15) пам'ятні місця.
Підкреслюю, усе перелічене – завдання замовника Інституту генплану Києва. Оскільки той наперед мусить знати, де, що та як можна будувати. З точними адресами об’єктів охорони та їхніми охоронними зонами. Виконавець же вирішив обійтися лише трьома переліками з цих 15-ти.
Трохи статистики для тих, хто не збагнув дійсно історичного масштабу. На території Києва перебуває 3547 об’єктів охорони, з них національного значення – 428, місцевого значення – 1995, щойно виявлених – 1363, пам’яток археології – 58, з яких національного значення – 23, пам’яток мистецтва – об’єктів монументального живопису, монументальної скульптури – 314 (інформація зі статті Ірини Тарутінової “Пам’ятки Києва в цифрах”).
А в поданому опорному плані чомусь тільки 201. Це становить 5,7 % від реальної кількості? Погодьтеся, ці жалюгідні 5,7 пунктів і є оцінкою якості роботи розробників документу по 100-бальній шкалі.
У документі з назвою “Основне креслення” намагалися знайти хоч цих 201 щасливих обранців. Не знайшли. Не певен, що виконавцям Генплану, опорою якого служитиме така карта історичної спадщини, пощастить більше. До слова, що за предмет під назвою “проект Генплану” обговорював Кличко на Олімпійському із громадськістю, яку тоді шуганула поліція? Історико-архітектурної основи-то не було?
Читайте: Історико-архітектурний опорний план нового Генплану та фейкова громадськість
Про те, за кого має звичку тримати населення міська влада, нагадав ще один епізод. На засіданні Консультативної ради при Департаменті охорони культурної спадщини, де директором Олександр Никоряк, 26 грудня 2019 року було прийнято пропозицію громадськості про надання можливості порівняти запропонований історико-архітектурний опорний план з вже існуючим таким планом. Директорка інституту-виконавця Ірина Прокопенко на ньому була. Здогадайтеся з трьох спроб: чи подбали вони з Никоряком про побажання громадськості? Вгадали з першої?
А хто, наразившись на опір громадськості, пообіцяв провести повноцінне громадське обговорення в Будинку архітекторів? Не Департамент охорони культурної спадщини КМДА часом? І що: обговорення на сайті ось-ось завершиться, а оголошення про зібрання в Будинку архітекторів так і немає. Підозрюю, і не буде. Хоча кияни мають право, оскільки саме з їхньої кишені відстебнуто на опорний план немалі кошти.
Як наважилися підопічні Ірини Прокопенко представити на суд жителів графіку небаченої якості, треба спитати у них. Мій студент не мав би з таким рівнем виконання лабораторної роботи жодного шансу.
Що таке сучасна векторна графіка? Цифрова карта, яка складається з низки шарів. У кожному залежно від теми – контури, лінії, позначки, легенди, назви та інші об’єкти, до якої додаються інструменти корекції та перегляду в будь-яких сполучаннях та масштабах шарів. Передбачено огляд від найбільш дрібного, оглядового масштабу до деталей окремого будинку. А що бачимо у представленому виробі? Растрову основу, ймовірно, перезняту з карти не першої свіжості, з вбогими чотирма шарами – теж растровими.
Повноцінне обговорення “опорного плану” неможливе, насамперед, через відсутність останнього. Днями у Шевченківській РДА відбулася зустріч з народною депутаткою Людмилою Буймістер від “Слуги народу”. Думка зібрання: оприлюднений план не здатний слугувати опорою для Генплану ніяким чином.
Шарів основної карти у такій роботі має бути до 20, а не чотири, і не растрових, а векторних. Серед них має бути шар останньої супутникової зйомки з відображенням сучасного стану будівель, інфраструктури, насаджень. Оскільки на старих планах можуть відображатися знесені об’єкти та відсутність новобудов. Обов’язковим є шари з числовими обмеженнями щодо щільності та висотності нового будівництва; екологічного стану, рельєфу.
При збільшенні масштабу карта не повинна замість деталізації фрагментуватися, як відбувається зараз, коли користувач спостерігає процес збільшення пікселів до розмірів “кубика Рубіка”.
А де прив'язка до плану Києва? Немає назв вулиць, площ, знакових пам’яток, взагалі будь-яких точок прив'язки. Нас з вами цікавлять в першу чергу місця, де живемо. Так от, жителям спальних районів неможливо знайти свої мікрорайони, плани яких складаються з безликих прямокутників.
А огризки позначок лінії рівня у вигляді кількох залишкових пікселів – це такий винахід, щоб життя медом не здавалося?
Частини графічних матеріалів взагалі немає. Наприклад,у книзі 4 відсутні графічні матеріали до розділу 2 “Історико-архітектурний опорний план. Містобудування та архітектура". Хоча в пояснювальній записці зазначено, що вони є. До розділу 6 "Пропозиції до коригування меж історичних ареалів та зон охорони пам'яток культурної спадщини" графічні матеріали також відсутні.
Для мене як жителя історичного кварталу, обмеженого вулицями Пушкінською, бульваром Тараса Шевченка, вул. Великою Васильківською та площею Льва Толстого, особливо близька саме його доля. Як його показано на виробі, названому авторами “Основним кресленням”, демонструє фото 5. А фото 1 – 3 показують, як треба було зробити. Це зміг би навіть студент 2-го курсу. Та не зумів цілий інститут. На основному кресленні у цьому кварталі показано три розмиті плями без ідентифікації, які за задумом авторів, зображують охоронні зони (фото 5). Тоді як тут 33 об’єкти охорони. Тому, хто знайде їх усі на “кресленні”, накрию поляну.
Уся “експозиція” носить класичні ознаки аврального стилю. Наприклад, у пояснювальній записці (книга 1) зазначено, що у книзі 4 розміщено графічні додатки 7 – 12. Але додатки 7 – 10 відсутні. Обговорювати нічого.
Матеріали навалено купою як попало у надії: колись розберемося. Супроводжуються безграмотними підписами на зразок: “Старокиївський. Новоє строєніє”; “Липки. Новоє строєніє”. Судячи з усього, виконавці з Українського державного інституту культурної спадщини навіть не дивилися зображення “строєній”, запозичених невідомо звідки з часів “Старокиївського району” перед тим, як вкинути їх до книги 4. Володіння державною мовою взагалі на недосяжному рівні.
Матеріали книги 5 не систематизовано, подано у вигляді хаотичного набору окремих картинок та фрагментів, звалених як попало.
Тексти рецензій на роботу представлені уривками, навіть не у всіх названо авторів. Рецензії мають вказувати недоліки, а не гладити по голівці авторів за очевидний провал. Так, віце-президент Національної спілки архітекторів кандидат архітектури Олена Олійник у рецензії від 13 грудня 2019 року дійшла до висновку: “слід відзначити високу якість роботи”.
Що маємо у сухому залишку. Завдання, поставлені перед виконавцями, не виконано. Історико-архітектурного опорного плану не створено, через це відсутня основа для створення нового Генплану Києва. Робота підлягає радикальній переробці з урахуванням зауважень, поданих громадськістю, в тому числі, усього, прочитаного вами.
На що і скільки витрачено коштів, теж цікаво. Зокрема, ціна “основного креслення”, на якому десь сховано 201 об’єктів охорони з існуючих 3547.
Николай Жуков, председатель ОСН "Квартал Пушкинская – Красноармейская", профессор
