Хто і для чого хоче скупити українську землю
Уявімо, що заборону на продаж землі знято, а власники землі отримують право продавати землю. Для того, щоб вони були змушені від неї позбавлятися, селян треба довести до соціальнокатастрофічного стану, або створити умови, за яких вони зневіряться в своєму майбутньому, а їхня надія вмре ще живцем. Саме в реалізації цих двох сценаріїв український уряд є найуспішнішим у Європі.
Судіть самі: селяни доведені до абсолютної бідності; вони позбавлені можливості заробітку; вони не можуть собі дозволити збалансоване харчування; вони позбавлені можливості якісно лікуватися й не хворіти; для них розкішшю став обігрів власних помешкань; вища освіта для їхніх дітей за кордоном коштує дешевше, ніж в Україні, як і придбання автомобіля…
Саме час навіяти в підсвідомість селянину, що земля йому вже не потрібна, що все найкраще вже в минулому, що жити потрібно сьогоднішнім днем, що завтра може бути “війна, епідемія, сніговий буран” чи чорні дірки космосу всмокчуть український чорнозем у своє ненажерливе черево й краще (поки не пізно) поміняти його на “євробляху” чи великий, крутий і сексуальний телевізор.
По телевізору кажуть, що майже вся українська земля в оренді, а значить найвигідніші дивіденди за неї може дати лише орендар, бо іншим покупцям невигідно купувати землю. Так, для абсолютного розпродажу України, окрім припинення дії мораторію на реалізацію землі, потрібно надати селянину право достроково припиняти договори оренди. Такі рішення вже прийняті у вигляді законопроектів.
Логіка наступна: покупець хоче мати землю технологічними масивами, а не “шахматкою”, що окремо виділена в натурі; масиви продаватимуться селами, а це нереально довго.
Так і вимальовуються обличчя потенційних груп покупців, які хочуть купити землю та передати її в оренду або обробляти самостійно. Транснаціональний капітал цікавлять великі масштаби землі. Вони мають дешеві гроші. Ціна для них майже не має значення, бо вони замовлять будь-який обсяг грошово-кредитної емісії. Їм вигідно скасувати оренду разом зі зняттям мораторію. Вони зрадіють, якщо власники землі від неї відмовляться за дуже великі гроші. Агрохолдинги, що орендують землю, будуть поза конкуренцією: вони відчують, що таке реальні світові гроші, а вірніше коли емітенти грошей їм перекриють доступ до капіталу.
Покупці, які хочуть купити землю та почати її обробляти, також цікавляться великими масштабами землі. В них гроші є дорогими, а до них – певні обмеження. Для них ціна має суттєве значення. Їм вигідне скасування оренди при купівлі, а також умови, за яких власники землі фактично від неї відмовляться за просто гроші. Ними є вітчизняні агрохолдинги, які думають, що вони єдині великі гравці на ринку землі. Вони незаконно скуповують землю шляхом оренди на 49 років, емфітевзису, застави та заповітів.
Покупці, які зараз орендують і обробляють землю селян, інтенсивно її скуповують за різними незаконними схемами. Їм вигідно, щоб оренда автоматично не відмінялася при продажу власником своєї землі. Це бар’єр для конкурентів і гарантія, що ціна на землю не зростатиме, а їхні інвестиції в купівлю землі будуть ефективними. Ці покупці, також, продовжать скуповувати землю шляхом оренди на 49 років, емфітевзису, застави та заповітів. Вони потенційно обмежені в великих грошах. За абсолютної відкритості ринку землі банки не нададуть їм кредити в необхідному обсязі.
Так звані фермери, яким байдужі великі масиви, які звикли “поспішати повільно” та сподіватися лише на Бога й трішечки на себе, теж зацікавлені в скасуванні оренди за бажанням власника землі, оскільки власник землі “піде” від великого орендаря до нього, так званого фермера.
У цьому місці, наведу міркування інших фахівців, які зазначають: “…що поглинання або “захоплення” (land grabs) землі іноземними інвесторами чи великими національними монополістами й концентрація власності на землю – це найбільша загроза для продовольчої безпеки держави. Найчастіше це поглинання проводиться такими суб'єктами:
1. Суверенні фонди добробуту (Sovereign Wealth Funds) більш багатої країни, яка прагне забезпечити собі постійний довгостроковий доступ до продовольчих товарів, купуючи або орендуючи на тривалий термін сільськогосподарську землю за кордоном.
2. Власники виробництва біопалива, які шукають постійного доступу до дешевої сировини.
3. Міжнародні інституційні або індивідуальні інвестори, які займаються спекулятивними операціями з землею чи водними ресурсами, що в ній містяться.
4. Геополітичні гравці, які мають на меті поглинання країни або регіону.
5. Місцеві олігархічні структури для подальшого перепродажу землі іноземним інвесторам або концентрації земельної власності й отримання монопольних надприбутків.
Отже, зазначеним суб’єктам ринок землі конче необхідний для придбання чергової країни (латифундії) за рахунок звичайної крихти грошово-кредитної емісії іноземної країни.
Україну як державу не влаштовує те, як є зараз і не влаштовує те, як хтось хоче зробити, готуючи Україну на продаж.
Зробити аграрну галузь ефективною можливо і без примусової зміни власників. Зміна власника не збільшить ВВП, пенсії і зарплати. Тільки зміна форм земельних відносин може дати ефективні результати.
Роман Головин, кандидат наук по государственному управлению
