Для того, щоб почати жити “як має бути”, необхідно пройти всі “всупереч”
Чому не йдуть інвестиції в Україну й не підуть за сьогоднішніх реалій? Чому я вважаю, що потрібно боротися перш за все із радянським менталітетом у головах громадян задля успішності нашої України? Про це і багато іншого нижче.
Минає ще один рік. Наприкінці кожного року всі ми підводимо певні підсумки життя та професійної діяльності кожного з нас. Тепер на власному прикладі я можу твердо запевнити всіх, що фахівцям своєї справи сумно спостерігати за тим, як Україна пливе за течією. Немає змін. Немає стратегій. По-новому не склалося. Тому про позитивне.
Люди повинна оцінювати себе й роботу свого колективу по результатах. В нашому випадку вони насправді є. До вашої уваги невеликий перелік результатів роботи концесійного підприємства “Білоцерківвода” всього-навсього за три роки після того, як на підприємстві запрацював менеджмент згідно концесійних умов:
• Виготовлено електронну карту мереж міста. В результаті чого чітко визначена довжина трубопроводів водопостачання та водовідведення, яка належить місту, та виявлено 120 км безгосподарних мереж (мережі, які нікому не належать та на які відсутня документація), які Біла Церква зараз має взяти на баланс.
• Повністю замінено насоси для подачі регентів на водоочисних спорудах, що дозволило заощадити 30% регентів на обробку води.
• Вперше в Україні впроваджено в технології очистки води реагент “перманганат натрію”. Впровадження його дозволило в літній період заощадити 15 % реагентів на очистку води, оптимізувати в воді присмак та запах річки.
• Проведено комплектацію лабораторії питної води шляхом придбання нового сучасного обладнання для проведення аналізів води як в технології, так й при транспортуванні містом. Це дозволило попереджати погіршення води в мережах та своєчасно вживати заходи на випередження. Результат – майже в 10 разів зменшилась кількість скарг на якість води.
• Замінено 15 км мереж водопостачання. Відновлено і відремонтовано всю запірну арматуру в місті.
• Проведено повну реконструкцію фільтрувальної станції на водоочисних спорудах, що дозволить економити в місяць 45 000 м. куб. питної води, яка використовувалась для щодобової промивки фільтрів, та 15% електроенергії для експлуатації.
• Впровадили нову білінгову систему обслуговування абонентів та електронний кабінет, що дозволило вже 15 000 споживачів із 65 000 передавати показники лічильника через цю систему та проводити оплату через електронні платіжні сервіси.
• Впровадили систему єдиного вікна щодо обслуговування абонентів, що дозволило вирішувати питання технічного характеру до 7 діб з моменту звернення, а загального характеру - до доби з моменту звернення. Дана система дозволила подолати побутову корупцію, яка була притаманна комунальному підприємству.
• Відкрили новітній сall-центр, який в 5 разів оптимізував роботу абонентського відділу в частині своєчасності надання відповідей на запитання споживачів та проведення звірок з абонентами.
• Відкрили чотири відокремлених відділення в місті в зручних для людей місцях для швидкого та якісного обслуговування споживачів. Вже 10 000 абонентів скористалися послугою нових відділень.
• Скоротили час усунення аварій з 48 годин до 12-16.
• Завдяки розробленому графіку планових ремонтних робіт скоротилась в 3 рази кількість аварій.
• Провели реконструкцію технологічної лабораторії каналізаційних очисних споруд, що дозволило своєчасно реагувати на зміну якості стічних вод, що приходять на підприємство та оптимізувати на очистку стоків 15% електроенергії.
• Реконструйовано каналізаційну насосну станцію №5, що дозволить економити 15% електроенергії та не витрачати кошти на утримання наземних споруд.
УВАГА! Це лише малий перелік реальних досягнень, отриманих перемог значно більше. Попереду в підприємства ще дуже багато роботи. Перш за все, це продовження заміни зношених мереж водогону, подальша реконструкція очисних споруд та системна заміна каналізаційних насосів. Вже точно можна сказати, що підприємство “Білоцерківвода” провело реорганізацію діяльності на 100% успішно, й накрайще цьому підтвердження: сертифікат ISO 9001. Цей сертифікат не можна купити за гроші! ISO, International Organization for Standardization, - це міжнародні стандарти, що описують вимоги до системи менеджменту якості організацій та підприємств. Стандарти ISO 9001 прийняті більш ніж 190 країнами світу. Отримати його може тільки той, хто відповідає стандарту не на папері, а фактично.
І все ніби нічого . Успіхи! Успіхи! Успіхи! Зовні картинка досить гарна, але якою ціною? Для того, що треба саме так, чи якось в інший спосіб?
Відповідь знайшла зовсім недавно. Часом я отримала чергову нагороду в стінах Верховної Ради “Нова Україна”. Як керівник ТОВ “БІлоцерківвода”, як жінка-підприємець, що другий рік поспіль отримує галузеве визнання – Керівник року. Мене те все чомусь не радувало. Й нагороди ті вже не радують давно. Вони якісь терпкі й гіркі. Вперше я відчула, що не хочу поділитися цим черговим успіхом. Чому? Тому, що всі успіхи не для того, що треба, що так має бути. Всі результати – всупереч. Всупереч всьому: державній політиці, галузевій відсталості, місцевим особливостям, протистоянням. Всупереч всьому. Всупереч самій собі.
Взавтра я вже не є керівником ТОВ “Білоцерківвода”, та я чітко впевнена, що цю нелюдську естафету “всупереч” продовжить мій заступник з фінансових питань Бойко Тетяна Юріївна. Всі ми розвивалися із нашим підприємством, росли, вчились, стали професіоналами, і сьогодні Тетяна Юріївна Бойко стала його директором тому, що всі ці роки була поряд і всупереч всьому. Вона повністю здатна керувати цим підприємством, адже ми всі разом створювали цю історію успіху. Вона має потужний колектив, який здатний реалізувати всі цілі й задачі до кінця. З понеділка, 18 грудня, я вже не приїду на роботу в ролі директора “Білоцерківводи”, але я зможу вільно спілкуватися з ними як Голова наглядової ради власника ТОВ “Білоцерківвода”, венчурного фонду “Титан”. Це типу – піти і зразу повернутися.
Якщо повернутись до “Всупереч”, то останні місяці були важкими для мене тому, що я змушена була прощатися зсередини себе з тим, що я створила. Це найскладніше, що є для людини – відпустити свою дитину в самостійне життя, й водночас останніми місяцями в мене з’явилося відчуття, що я перестала пишатися як своїми нагородами, так й відзнаками роботи всього колективу “Білоцерківводи”. Тому, що всупереч! Кожного ранку в мене трапляється когнітивний дисонанс, коли заходжу до свого кабінету й бачу на стіні “Меморіал покладених зусиль” у вигляді дипломів, медалей та нагород найвищого ступеню в своїй галузі. Два тижні тому тобі надійшов черговий Золотий рейтинг підприємства в Україні. Але радощів вже не відчуваю, адже все, що зроблене задля досягнення цих визнань, зроблене ВСУПЕРЕЧ.
Всупереч цій системі, яка немов іржа проїла все, а найсумніше - оселилася у свідомості наших громадян. Я спробую пояснити, чому ми, пересічні українці, в більшості своїй самі на даємо розвиватися власній країні.
Чому всупереч? Все просто. Я проаналізувала недавно кількість запитів та звернень, на які ми дали відповідь останнім часом всім органам. Це без десятка пройдених перевірок. Із приходом мене у політику, коли я стала депутатом Київської обласної ради та головою постійної комісії з питань бюджету та фінансів Київської обласної ради, кількість офіційних запитів від різноманітних установ та громадських активістів до підприємства, яке я очолюю, зросла у кілька разів. В листопаді 2017 року ми проаналізували всі запити, що надійшли за 4 роки діяльності підприємства. Переважна кількість їх була направлена від силових та правоохоронних органів. Станом на листопад 2017 року “Білоцерківвода” надала повноцінні відповіді на 93 запити. Мова не йде про розслідування якихось справ, більшість запитів надіслані з метою “Про надання інформації”.
Перелік дійсно вражає. Це так в нашій державі впроваджується боротьба із втручанням силовиків у діяльність підприємств, про яку постійно розповідає найвище керівництво країни? Служба безпеки України, прокуратура й поліція різних рівнів підпорядкування– на кожен такий запит нашими співробітниками готувалися пакети документів. На це витрачалися папери, час, сили та нерви працівників. Запити, звернення. Вони були нескінченні. В якийсь момент ми перестали емоційно на все це реагувати та надавали відповіді. Продукуючи стоси паперів. Витрачаючи свій час не на те, щоб створювати щось нове, а на те, щоб вгамувати цікавість. Бо ніяк інше я це назвати не можу.
Половина запитань у запитах до “Білоцерківводи” – політичні, значна частина із серії: “просто хочу знати”. Наше підприємство вже надає та публікує звіти будь-кому та будь де. Влітку цього року ми провели громадські слухання із ціноутворення тарифів, постійно йде роз’яснювальна робота в усіх медіа та засобах сучасного спілкування – групи в соціальних мережах та на сайті підприємства, постійно поширюється інфографіка із деталізацією роботи “Білоцерківводи”, але попри все підприємство продовжують завалювати нескінченими запитами, на які витрачається час та кошти.
Проаналізувавши ці дані, я зрозуміла глибину тієї катастрофи, в якій наразі знаходиться галузь ЖКХ в Україні й ось чому. Можна кричати з усіх телеканалів й місцевим депутатам, й представникам Кабінету міністрів Україні про те, що ми створюємо на всіх рівнях сприятливий інвестиційний клімат та надаємо преференції живим грошам. Та, коли я відкриваю власний реєстр запитів, на майже сотню яких відповіло за 3 роки праці лише одне наше підприємство “Білоцерківвода”, то розумію, що жоден український інвестор, а іноземець й поготів, не прийде в цю країну на таких умовах.
Чому не йдуть іноземні інвестиції в Україну? Всі іноземні компанії, які виходять на транснаціональний ринок, вони вже є апріорі успішними. Досягнувши на своєму внутрішньому ринку усіх висот, іноземні компанії прагнуть розвиватися й розширюють сфери своєї діяльності. Але повірте - жоден інвестор з інших країн не стане фінансувати роботу юристів й витрати на папір, витрачати робочий час працівників для складання десятків типових однакових відповідей на запити безлічі перевіряючих контролюючих органів та силових структур! Ніхто з іноземних інвесторів, який керуватиме подібним підприємством, не здатен витримати подібну паперову тяганину та найголовніше – зрозуміти, навіщо так ускладнювати життя тим, хто прийшов в цю країну його полегшити?
Чому не йдуть вітчизняні довгострокові інвестиції в Україну? Тому, що ступінь захищеності інвесторів не те, що іноземних, а й вітчизняних, вкрай низька. Вона залежна від впливу силових структур та місцевих політичних течій. Я часто чую від представників місцевих політичних еліт:
- Ми розірвемо з вами договір концесії!
- Та розривайте, - впевнено відповідаю я. - Візьміть на себе таку відповідальність. Скажіть, а для чого вам його розривати?
- Як для чого, щоб самим очолити!
Відповідь проста та зрозуміла. Ми чекаємо після такого довгострокових інвестицій в галузь? Кожні п’ять років буде з’являтися той новий, хто захоче очолити. І це для всіх в наш час зрозуміліше, ніж ризик вкладання коштів в реконструкцію об’єкту з окупністю три – п’ять років.
Тому я вважаю, що концесія - це можливість на сьогодні не втрачаючи комунальне майно відновити галузь ЖКХ країни шляхом додання гарантій.
Певно, вже всі переконалися, що українська влада не просто неспроможна наладити ефективне управління підприємствами, а й всіляко ухиляється від впровадження реально дієвих реформ, спрямованих не тільки на стратегічний розвиток, а хоча б на те, щоб не втратити те, що ще працює на кінці свого строку існування.
В нашої країни з таким підходом немає майбутнього! Замислиться –за майже 30 років ми проїли все, що лишилося у спадок після радянських часів, а самі власним розумом розробити та втілити ефективний менеджмент тієї ж комунальної сфери не в змозі. Натомість ті підприємства, до яких заходить інвестор та реорганізує роботу відповідно до сучасного рівня, ми вичавлюємо з ринку послуг нескінченними запитами, скаргами або претензіями без жодного обґрунтування.
Затягнути перешкодити, загальмувати, не дати досягти результатів. Ми, українці, не любимо успішних, ми їх вбиваємо. Ми боремося із пам’ятниками епохи радянських часів, але водночас не помітили, що ми не намагаємось побороти залишений у спадок радянський менталітет з вірою в те, що капіталісти, люди із грішми, – це погане та причина усіх проблем країни.
Якщо ми демонструємо намір держави залучити іноземних інвесторів у галузь житлово-комунального господарства в умовах страшенної стагнації, то за тієї регуляторній політиці в України, що наразі є в галузі, та тих умовах праці і жахливого бюрократичного та силового тиску - не буде нам щастя у власній країні ніколи.
Зараз потрібно всім терміново включити голову й приймати рішення: або ми десь дістаємо необхідні 30 мільярдів доларів та реформуємо те, що прожерли за 30 років в системі ЖКГ, або ми змінюємо правила гри та кажемо: “Люди, прийдіть! Вкладіть гроші, дайте коштів та врятуйте нас від неминучою катастрофи”. Кажемо всім! Іноземним та вітчизняним інвесторам. За останніми оцінками люди тримають законсервованих велику кількість грошових коштів, які не інвестують через високі ризики втрати.
Якщо лишити ситуацію такою, якою вона є зараз й існує усі роки незалежності, то в найближчому майбутньому за все заплатять наші діти екологічними катастрофами та божевільними грошима. Якщо в нас в країні продовжиться існуюче ставлення влади з принципу “життя одним днем”, то незабаром капіталізація в інфраструктуру буде блискавичною й зовсім не на сприятливих умовах залучення коштів. І це буде не концесійне управління комунальним майном, а розпродаж за копійки. (Нагадаю - при концесії все майно залишається у власності громади, натомість інвестор вводить менеджмент, що впроваджує сучасне управління підприємством).
Тарифи зростатимуть як тільки заманеться, а в держави не буде іншого виходу та контролю за ситуацією. Якщо влада не може зробити зручними правила роботи та ведення бізнесу, то врешті-решт вона змушена буде прийняти їх нав’язані ззовні, як ми всі зараз бачимо на прикладі Міжнародного валютного фонду, який виставляє все нові й нові умови задля отримання чергових кредитів.
Наразі в Україні немає ані державної програми реформування, ані державної стратегії. Відповідно, й місцеві бюджети не в змозі поодинокими випадками успішності діяльності комунальних підприємств, що спромоглися залучити інвесторів, протистояти тотальному небажанню державної машини СИСТЕМИ реформувати галузь житлово-комунального господарства.
27-ий рік Україна знаходиться у керуванні власної влади. Як нам підіймати країну на ноги? Бо в нас вже немає часу. За 30 років труби та мережі самі себе не оновили, нові сучасні системи з повітря без капіталовкладень не побудувалися. За майже 30 років ми на популізмі зжерли майбутнє свої дітей.
В нас є єдиний шанс – змінити правила, прибрати цю ганебну вбивчу систему ненависті до грошей в когось іншого,а не в нас особисто. Повірте - й в самій Україні лишилися люди, що прагнуть втілити стратегічні реформи, нікуди не їдуть та намагаються пробити цю стіну, за якою зручно жити владі одним днем, не замислюючись про те, що чекає наших дітей вже за 5-10 років.
Ми зараз маємо закладений в проекті Держбюджету на 2018 рік рівень зростання ВВП на рівні 3%. Якщо ми будемо рухатися такими темпами, то нам треба 25 років, хоча б як Польщі, щоб відновити все. В нас їх просто не має. Ми вже втратили 3 роки. І надалі будемо втрачати.
Потрібно негайно переосмислювати ставлення до грошей, інвестицій та розвитку, сприяти реальним реформам та вимагати впровадження радикальних стратегічних змін. Особисто я переосмислила своє ставлення до себе, до роботи, до співробітників, до системи та загалом до нашої країни. Я чітко розумію, що без жорсткого реформування та прийняття всіма гравцями ринку правил – нічого не станеться. І головне! Під час всіх реформ варто думати насамперед про людей. Бо ми часом за лісом дерев не бачимо. Треба все змінювати зараз. Або вже вчора. Іншого виходу з того особисто я не бачу.
Я не збираюся зупинятися в виконання своїх планів. Кожний мій крок на новій посаді буде спрямований на те, щоб ТОВ “Білоцерківвода” ставало ще успішнішим й ефективнішим, комфортним для своїх споживачів та працівників. Щоб більше підприємств в країні переходило на нові форми управління. Що б більше гарних прикладів з’являлось в нашій країні.
І поки це все буде всупереч. Я не вірю, що так швидко все стане – тому що так має бути. Але щодня і щогодини варто працювати над тим, щоб дожити до того моменту, коли все стане так, як має бути.
Ольга Бабій, голова наглядової ради Фонду "Титан", депутат Київської обласної ради
