“Дія” + законопроєкт №8087 - цифрова диктатура
Правду складно приховати. Навіть якщо ти великий начальник, а твій бос – Самий великий начальник. Навіть якщо ти контролюєш усі медіа, твої команди виконують спецслужби, а в твої кишені течуть мільярди доларів від західних партнерів.
Але, як би ти не дзюрив в очі електорату, правда вперто десь вилазить: 67% піддослідних все одно вважають “Дію” “засобом централізованого стеження за населенням”: 27% однозначно у цьому переконані, а 40% вважають, що це цілком можливо (“десь посередині”). Неофіційне опитування провела організація, яку важко назвати опозиційною чинній владі цифрових клептократів.
Ладно, згоден, опитування не репрезентативне, замало людей опитано, неясні мотиви, які методи проведення і все таке.
Але чомусь мені вважається, що воно приблизно відображає погляди багатомільйонної країни: сильно більше половини все ж здогадуються, що “Дія” – це Контроль. Контроль дає владу. Влада крім хворобливого задоволення від керування іншими, дає ще гроші, гроші великі, просто колосальні. І заради цього будь-які методи – прийнятні.
Розуміти-то більшість це розуміє, але проблема в тому, що їм просто пох: “Ну і шо, шо Контроль? Та чхати мені на якісь там персональні дані, таваріщ майор і так все про мене знає. Це ж так зручно – тицяти у смартфончик. Так, “Дія” – це цифрове стеження, але особисто я не маю нічого проти, нехай”.
І так вважає теж більше, сильно більше половини користувачів “Дії”. Хоча щоб уникнути такого стеження – достатньо просто видалити “Дію”, а краще ніколи її не встановлювати. Але ж це “зручно”. В цифрових кайданках.
Думаю, що на самому початку, на крилах електоральної перемоги юна команда недо-айтішників дійсно хотіла вилікувати давню соціальну хворобу “корупція” комп’ютерною програмою. Вони насправді щиро вірили, що варто лише замінити міністерство додатком, – і корупціонери розплачуються та залишать Україну назавжди.
Але коли хлопчики відчули смак справжньої Великої Влади, концепція стала трансформуватися не у бік міфічного “служіння народу”, а у бік особистого збагачення та збереження цієї влади (як засобу особистого збагачення).
І новонароджений додаток “Дія” виглядав ідеальним інструментом маскування Контролю під “дивись, мавпочка, як все зручно та швидко, і все безпечно, мамой клянусь”. А якщо через “Дію” замутити наступні вибори – влада залишиться у них навічно. Хто контролюватиме “Дію” – той контролюватиме все. Скайнет в руках шахраїв.
Усвідомлення перспектив прийшло не одразу, але швидко.
Наприклад, ще у жовтні 2019 той самий Михайло Федоров щиро збирався ліквідувати Держспецзв’язку (маю скріншот-підтвердження). Але вже за місяць різко перевзувся, і почав топити про те, яке це кубло корупціонерів чудове та потрібне для країни. А у наші дні “перебільшена роль Держспецзв’язку” (чиїм шефом є Федоров) досягла такого рівня, що наразі дуже агресивно проштовхується законопроєкт №8087 – який надає Держспецзв’язку просто космічні повноваження.
І розмах Контролю у разі його прийняття збільшиться просто у геометричній прогресії. Контролю у поганому сенсі, нам не сподобається. І над нашою Армією також, між іншим.
Цей законопроєкт внаслідок шаленого спротиву громадськості вже кілька разів знімався з другого читання, але корупційне кубло (і в Раді також) все продовжує і продовжує його подавати, майже не змінюючи. Сподіваються просто продавити силою.
Хоча “Дія” та законопроєкт №8087 формально не пов’язані, але це все елементи загального плану: мінімізувати права та свободи, максимально збільшити Контроль, придушити голоси незгодних, забезпечити собі збереження влади – щоб ніхто не розслідував їхні злочини, розкрадання та зловживання.
Для цього: монополізовано “телевізор”; введено цензуру та неофіційний Укркомнадзор; в Дії вже проводяться “опитування” – пробник “виборів онлайн”; населенню агресивно нав’язуються все нові й нові “послуги” через “Дію” – щоб присадити на цю голку, як наркомана.
Схожі (за метою) плани були й у багатьох попередників.
Але Україна все одно залишається демократичною, не авторитарною державою, навіть попри тяжку визвольну війну.
Тому що у вирішальну мить отій більшості перестає бути “пофіг”.
Вона спочатку перемеле зовнішній тоталітаризм, а потім – внутрішній.
Я в це вірю. Або сильно хочу думати, що я в це вірю)
P.S. Кожного разу приходить в коменти якийсь ньюкамер і грізно так запитує: “Так а які претензії до “Дії”?”. Ось вони всі тут, практично усі залишаються актуальними.
Костянтин Корсун, фахівець з кібербезпеки
