Державу треба реформувати в цілому, а не лише один її орган
Вчора один прекрасний журналіст (на мою думку – найкращий ведучий телевізійних ток-шоу) попрохав мене викласти приватним листом свої думки щодо реформування української прокуратури. Обмін думками – це звичайна практика серед колег, коли готується тематична передача або стаття. Звісно, я хутенько відправив товаришу тези свого бачення прокурорських проблем, сподіваюсь, вони стали йому в пригоді. Можливо, ці думки зацікавлять і читачів цієї сторінки.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
Слід чітко розуміти, що словом “прокуратура” в України та Європі називають зовсім різні органи, які виконують різні функції. Точно так, як не можна вважати прокурором у сучасному розумінні обер-прокурора Святішого синоду або сенатського обер-прокурора в царській Росії. Тому не варто серйозно сприймати рекомендації європейських експертів чи розробки всіляких “реанімаційних пакетів реформ”, що живуть на кошти західних грантів – люди заробляють копійку без зайвих думок і без жодного розуміння того, що ж становить собою державна контора, яка йменується в Україні словом “прокуратура”.
Прокуратуру України, як і МВС чи СБУ, неможливо в принципі реформувати в орган, який буде виконувати суспільно-корисні функції. Бо Україна є феодальною державою (точніше – феодально-становою, зараз такий державний устрій часто називають “неофеодалізмом”), а це означає, що в ній не розподілені гілки влади. Наприклад, одна людина – президент – призначає Генпрокурора, призначає та звільняє суддів впродовж перших п’ятьох років їх перебування на посаді, дає вказівки Уряду, вносить кандидатури двох міністрів, розганяє парламент і т.д. При тому що президент взагалі не є органом влади, а відтак не повинен мати жодних владних повноважень.
Запитаймось – а до якої гілки влади належить прокуратура в Україні? До виконавчої – точно ні, бо главою виконавчої влади є прем’єр-міністр, якому прокуратура не підпорядкована. До судової? – Боже збав. До законодавчої? – Так прокуратура навіть не має права законодавчої ініціативи. Це – принципова відмінність з цивілізованими країнами, де прокуратура належить або до виконавчої влади (є підрозділом міністерства юстиції) або до судової.
Насправді прокуратура України – це орган, створений для обслуговування забаганок панівного стану, передусім, президента та його оточення. Більш того, якби зараз Генпрокурором був Пшонка, він би обслуговував Порошенка значно краще, ніж Ярема. При цьому від постаті Генпрокурора робота прокуратури на благо суспільства залежить мало – він впливає лише на розподіл грошових потоків. Якщо навіть поставити на цю посаду кришталево чесну людину, нічого не зміниться. Точніше, через дуже нетривалий час ця людина або сама піде з посади, або її зніме президент.
Тому спочатку треба провести конституційну реформу та розділити гілки влади й визначитись, до якої належить прокуратура. Це – принциповий момент, оскільки він визначає обсяг повноважень та підпорядкованість прокуратури. По – друге, визначитись, які саме функції в суспільстві буде виконувати прокуратура, а які передати іншим органам.
Зараз, наприклад, відбулась катастрофа внаслідок того, що громадські активісти – “Реанімаційний пакет реформ”, “Демальянс” і єгорка соболєв – домоглись прийняття 14 жовтня нового Закону України “Про прокуратуру”, проект якого був розроблений Портновим і внесений до Верховної Ради Януковичем. Цим законом скасована такі функції прокуратури, як нагляд за додержанням законності чиновниками, боротьба з корупцією й навіть прийом громадян. При цьому ніякому іншому органу ці повноваження не передані.
Отже, спочатку треба мати концепцію реформ і реформувати державу в цілому, а не один лише орган. І, звісно, близько не допускати до державотворення всіх цих безграмотних “активістів Майдану”.
Однозначно в прокуратури треба забирати досудове слідство – проти цього не може бути заперечень, та ніхто, власне, і не заперечує, просто досі не створено орган, якому ці функції передати. У той же момент треба на прокуратуру покласти наглядові функції. Не контрольні – для цього є всілякі інспекції та санстанції, які ходять по підприємствах, а нагляд за тим, як суб’єкти публічного права дотримуються законності. Ніякого органу зараз для цього не має й чиновник після прийняття нового Закону “Про прокуратуру” став абсолютно безконтрольним.
Окрім того, прокуратура має бути органом, що слідкуватиме за виконанням Конституції як закону прямої дії. І, зрозуміло, треба не тільки зберегти, а значно розширити повноваження прокуратури з контролю за органами, що здійснюють оперативно-розшукові та слідчі функції. Бо на сьогодні відсутня процедура такого контролю, оскільки новий Закону “Про прокуратуру” фактично скасував всі форми прокурорського реагування за винятком відкриття кримінального провадження.
