Держава не допоможе: батьки залишились наодинці в боротьбі за життя та здоров’я своєї дитини
Сьогодні, коли наша країна живе в умовах економічної кризи та збройного конфлікту, для багатьох сімей дуже гостро стають питання безробіття, домашнього насильства та психологічних проблем. Людям все складніше реалізовувати свої основні права – на житло, соціальний захист та на працю.
Через життєві негаразди рівень соціальної агресії в суспільстві є надзвичайно високим, що не кращим чином відображається на дітях. Випадки булінгу (агресивного переслідування) в шкільному середовищі все частіше стають предметом суспільного обговорення. Проте ми часто не замислюємось над тим, що діти дуже чітко відчувають слабкішого. Адже дитина, у якої негаразди в сім'ї - є пригніченою, почувається незахищеною і перебуває у вразливому стані.
Проблемних питань у сфері сімейної політики надзвичайно багато, але найбільш гостро на сьогодні стоїть питання реалізації своїх прав для громадян, які переїхали із окупованого Криму, зони АТО та з тих чи інших причин залишились проживати на непідконтрольних територіях.
Насамперед це питання забезпечення житлом за новим місцем проживання, реалізації права на освіту та медичні послуги. На превеликий жаль, одночасні реформи, які сьогодні держава реалізує у сфері медицини, освіти, децентралізації влади не враховують повною мірою інтереси дітей і сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах.
Як не важко нам визнавати, але модель української сім'ї, в якій сьогодні виховуються наші діти, поступово змінилася за роки незалежності України. Мільйони українців виїздять на заробітки за кордон, чоловіки гинуть через збройний конфлікт, рівень розлучень залишається високим. Кількість дітей з інвалідністю, які народжуються в Україні, з кожним роком зростає. Одиноких матерів стає все більше. Сотні тисяч українських дітей зростають в неповних сім'ях. А державна сімейна політика практично відсутня. Батьки, по суті, залишаються сам на сам в боротьбі за здоров'я і життя своєї дитини.
Тому сьогодні, як ніколи, від держави потрібне створення цілісної системи сімейної політики. Адже за останні вісім років вона, по суті, втрачена. Якщо неможливо відновити міністерство, яке займалося б сімейною політикою в державі, то має бути створений спеціальний департамент з цього питання в Міністерстві соціальної політики. Також уряд повинен мати власну стратегію сімейної політики і не заощаджувати кошти на її реалізацію.
Ми часто використовуємо словосполучення “сімейні цінності”, але кожен з нас вкладає в нього своє значення. Комусь важливі любов та довіра, для інших – важливий успіх сімейного бізнесу. І це цілком зрозуміло, адже всі ми різні, тому й немає готового рішення, яке підходило б для всіх. Втім, основні складові сімейних цінностей все ж таки визнаються більшістю людей. Це спілкування, повага одне до одного, уміння прощати, сімейні традиції та відповідальність. І ми завжди маємо про це пам’ятати.
Філіпішина Аксана Анатоліївна, представник Уповноваженого з дотримання прав дитини та сім'ї
