Чому я маю кататись на велосипеді за містом?!
По-літньому теплий вересень дозволяє багато часу проводити на вулиці. А я люблю свіже повітря і рух. До речі саме фізична активність допомагає долати стрес, якого зараз у всіх нас вистачає… Можливо тому саме цього року до ранкових пробіжок додав велосипедні прогулянки. Востаннє до весни цього року їздив на байку років 25 тому, якщо не тридцять. За кермом я, скажімо так, почуваюся не дуже впевнено і не тільки на велосипеді. Тому з урахуванням всіх обставин в один день з купівлею велосипеда придбав і велошолом та перчатки і… почав шукати безпечні маршрути. Працюю здебільшого онлайн, тому розглядав велосипед виключно як поїздки для душі… в сенсі для серця, м’язів, і в цілому для здоров’я. Тим більше як з’ясували вчені з університету Амстердаму, а, можливо, британські вчені (на них зазвичай посилаються, коли не вказують першоджерела): “Велосипедист, який тричі на тиждень їздить по 6 км, має таке ж здоров'я, як не велосипедист, молодший на 10 років. Регулярні фізичні навантаження на кшталт велопоїздок допомагають уникати недуг типу хвороби Паркінсона або Альцгеймера. А ще регулярні поїздки на велосипеді знижують рівень онкохвороб на на 45%, хвороб серця – на 46%, а загалом ризик смертності на 41%”. Це все звичайно добре, головне при цьому не нашкодити власному здоров’ю чи навіть загинути під час самої їзди на двоколісному!
Тому маршрут треба обирати ретельно. Мешкаю на Академмістечку то спочатку пробував кататись по велодоріжчці вздовж проспекта Академіка Палладіна. Але відразу прийшлось відмовитись від цієї ідеї. Бо до того як придбав байк сам ходив пішки цією велодоріжкою до метро і продовжую це робити як майже всі мешканці району. І головна причина що велодоріжка пролягає в тину дерев і поодаль від окружної дороги в той час як для пішоходів зробили тротуар якраз впритул до перенавантаженої автівками окружної. Є варіант їздити велодоріжкою вздовж Палладіна у напрямку ТРЦ “Лавина”, але напроти торгівельно-розважального центру вона і закінчується. Ось якби велодоріжку подовжили до Пущі Водиці, то ціни би їй не було. Пробував кататись по бульвару Академіка Вернадського… Такі собі поїздки, скажу я вам. При всій повазі до Володимира Івановича, як співзасновника і першого голови Української академії наук, я для себе перейменував цей бульвар… ще раз перепрошую у академічної спільноти в бульвар “Собацкого”. Чому? Та тому що чотирилапих по ньому бігає більше ніж людей, точніше рівно стільки скільки їхніх господарів… Нічого не маю проти братів наших менших, але реагують вони на велосипедистів, прямо скажімо, неадекватно, точніше для собак якраз адекватно… Тому приходилось прискорюватись, наражаючи на небезпеку і себе, і пішоходів.
На щастя, мій сусід, Сергій, показав мені маршрут, який вирішив всі мої проблеми. Мова йде про Ірпінську набережну. Правда до неї ще треба доїхати. Хоча у напрямку міста Ірпінь після невеличкого екстриму по вулиці генерала Наумова, повертаєш на велодоріжку вздовж Біличанського лісу і їдеш з вітерцем практично до самого Ірпеня. А щодо самої набережної, то це… ну просто мрія велосипедиста, або принаймні велосипедиста-початківця. Величезний маршрут і для вело, і пішої прогулянки та до того ж ціла низка тренувальних майданчиків – поля для футболу, баскетболу, волейболу. Я собі вподобав сучасний тренажерний комплекс для тренувань під відкритим небом. Є місця просто для відпочинку де можна і посидіти і навіть прилягти… Зараз я не рекламую, зазначу тільки що такої сучасної локації не має в моєму районі, хоча рекреаційних територій і на Академмістечку, і загалом в Святошинському районі вистачає. Але вони і близько не мають того благоустрою і функціоналу, який має набережна Ірпеня.
Олег Джолос, журналіст
