Чи варто ховати ідею Київської агломерації
Наприкінці 2017 року київська влада своїм рішенням ініціювала створення Київської агломерації, яка б об’єднала столицю з містами-супутниками та навколишніми селами. Йшлося про 10 міст і більше 50 сіл Київської області, що розташовані у радіусі 20-25 км від столиці. З тих пір минуло майже півтора року, і ця ініціатива, схоже, зійшла нанівець. Переважна більшість населених пунктів не підтримало ідею такого об’єднання.
Проте, чи рано ховати перспективу створення Київської агломерації? Адже, мало хто сумнівається в тому, що років через 10 (а може й раніше) такі міста, як Ірпінь, Обухів чи Бровари стануть околицями Києва, як у свій час стали ними Борщагівка чи Троєщина. І чим раніше Київ та міста-супутники розпочнуть підготовку до такої інтеграції, тим менше потім буде адміністративних, соціальних, економічних, а головне – інфраструктурних проблем.
Передбачуваний “фальстарт”
Нагадаю, що столичною владою планувалося об’єднання у форматі Київської агломерації 11-ти міст (Київ, Бориспіль, Боярка, Бровари, Буча, Васильків, Вишгород, Вишневе, Ірпінь, Обухів, Українка), 8 селищ (Ворзель, Глеваха, Гостомель, Калинівка у Броварському районі та Калинівка у Васильківському районі, Коцюбинське, Козин, Чабани) та понад 50 прилеглих до столиці сіл. Тоді зовсім не йшлося про поглинання Києвом цих населених пунктів в адміністративному сенсі. Власне, передбачалося створити добровільне об’єднання місцевих рад для координації й впровадження спільних соціально-економічних та інфраструктурних проектів. А правовим підгрунтям Київської агломерації називався Закон “Про асоціації органів місцевого самоврядування”. До речі, ця ініціатива не мала нічого спільного зі створенням об’єднаної територіальної громади, оскільки це регулюється зовсім іншим законом.
Тож, на початку 2018 року київський мер Віталій Кличко надіслав відповідне звернення до місцевих органів влади вищезгаданих міст, селищ і сіл – із закликом щодо створення відповідної асоціації органів місцевого самоврядування. І що? На сьогодні бажання об’єднуватися висловили лише Бориспіль, Обухів та Нові Петрівці. Решта або обмежилися консультаціями з керівництвом КМДА, або взагалі відмовилися від ідеї, мотивуючи тим, що нині залучені до процесу створення об’єднаних територіальних громад. Ясна річ, навіщо входити у мега-об’єднання на чолі з Києвом, якщо всією країною поширюється потужна хвиля децентралізації? Думаю, “фальстарт” цієї ідеї стався ще й тому, що київська влада не пояснила аргументовано колегам з інших місцевих рад, як саме агломерація корелюється з ОТГ.
Водночас, висловлювався додатковий аргумент “проти”: навіщо створювати ще одну, столичну асоціацію, якщо практично всі місцеві органи влади входять до всеукраїнського об’єднання, а саме - до Асоціації міст України, очолювану тим же таки мером Києва В. Кличком? Власне, до цієї ситуації із “холостим пострілом” з боку КМДА, скоріше за все, призвела значна поспішність столичних керманичів. Оскільки, жодного конкретного концепту, з яким можна було йти до мерів міст і селищних голів, столична влада так і не запропонувала. Вже не кажу про відсутність глибокого економічного обгрунтування та широкої інформаційної й роз’яснювальної кампанії. На жаль, київські керманичі хотіли проштовхнути ідею з “коліс”. До того ж, багато хто із суб’єктів процесу та з експертного середовища сприйняли Київську агломерацію як одну з піар-“фішок” мера Кличка у контексті місцевих виборів-2020, які вже не за горами. Та й у чистоту задуму мало хто вірив: адже, багатьма висловлювалися припущення, нібито за фасадом Київською агломерації, столичні чиновники банально перебрали би під свій контроль нинішній активний “дерибан” дорогих ірпінських, бучанських та інших зовсім не дешевих земель. Тож, фальстарт з агломерацією можна було спрогнозувати заздалегідь
Агломерація - неминуча?
Поза тим, можна стверджувати, що де-факто Київська агломерація і так існує – як економіко-географічна категорія. Тож, на мою думку, рано, чи пізно і в тому, чи іншому форматі агломерація буде актуалізована. Адже всеохопні процеси урбанізації сьогодні прискорилися, як ніколи. Передбачаю, що йдеться про недалеку перспективу у 3-4 роки. І ось чому.
По-перше, щодня з міст-супутників до столиці приїжджають на роботу 560 тисяч осіб (32 % Київської області!). Зокрема, кожного дня до Києва їздять 41% мешканців Броварів та 43% населення Ірпіня. Ці люди створюють у столиці додаткову вартість, користуються вдень столичною соціальною та транспортною інфраструктурою. До того ж, значна частина мешканців прилеглих міст приїжджають до столиці автомобілями – здебільшого, із-за відсутності сучасного й зручного муніципального чи державного транспорту. Водночас, дорогою до Києва жителі Броварів, Українки чи Вишгорода у години пік застряють на декілька годин у заторах. Причому, і на вулицях Києва їхні авто значною мірою спричиняють 10-бальні корки. Вже не кажу про те, що цей транспорт розбиває дороги приміського сполучення – їхній ремонт лягає тягарем на бюджет Київської області, який і без того не можна назвати задовільним і достатнім. Ці проблеми могли б бути значною мірою подолані в рамках Київської агломерації – у сенсі більш потужних фінансових можливостей, координації й розподілу обов’язків між окремими місцевими радами, реалізації спільних інфраструктурних проектів, а головне – кращих умов для залучення приватних інвестицій для ремонту і будівництва доріг.
По-друге, міста-супутники Києва використовують саме столичну інфраструктуру з водовідведення і каналізації. Адже, ПАТ “Київводоканал”, Головний каналізаційний колектор Києва і Бортницька станція аерації приймають стічні води не лише столиці, а й прилеглих міст та приміських підприємств Бучі, Ворзеля, Ірпеня, Вишгорода, Вишневого та ін. До того ж, саме столичний бюджет сьогодні несе значні витрати, щоб закінчити будівництво дублюючої гілки водовідведення з міст-супутників. Вочевидь, тісна інтеграція цих населених пунктів до інженерних та інфраструктурних мереж і до житлово-комунального комплексу Києва наштовхує на думку, що обслуговування цього комплексу є спільною справою як київської спільноти, так і прилеглих до столиці місцевих громад. А то цікаво виходить: Київ за свої кошти інвестує й обслуговує ЖК-інфраструктуру, а міста-супутники користуються нею, не платячи ні копійки з місцевих бюджетів! З іншого боку, обопільними проблемами як для Києва, так і міст-супутників та прилеглих територій є, наприклад, утилізація і переробка побутових відходів, а також – очистка “комунальної” води до якості питної і безпечної для здоров’я споживачів. Відтак, формат Київською агломерації на перших порах уможливив би більш збалансоване й краще фінансування проектів, спрямованих на високотехнологічне й інноваційне переоснащення спільного житлово-комунального комплексу столиці й прилеглих міст.
По-третє, жителі міст-супутників мають величезні проблеми з дитячими садками і школами, відтак дуже багато батьків возять своїх дітей до Києва. Річ у тім, що у прилеглих до столиці населених пунктах активно ведеться житлове будівництво, але при цьому девелоперів чомусь (скоріше за все, з корупційних мотивів) місцева влада не зобов’язує розбудовувати соціальну інфраструктуру. Тому, навіть у таких відносно великих містах як Бровари, Бориспіль і Буча наповненість шкіл наразі вже становить 100%, а чисельність дітей у групах в дошкільних навчальних закладах перевищує встановлені норми на 19-29%! Наприклад, в Ірпені у черзі на дитсадок перебуває 5 000 мешканців, а школярі молодших класів займаються у другу зміну у переповнених класах! Все це зумовлює колосальне додаткове навантаження на інженерно-транспортну та соціальну інфраструктуру столиці, яке, в разі відсутності належного спільного планування, неминуче призведе до колапсу. Так само, є очевидним, що місцева влада невеликих міст здебільшого не здатна самостійно реалізувати крупні інфраструктурні проекти “з нуля”, що призводить до хронічного браку нових шкіл, дитсадків, поліклінік та лікарень. Проте, чому саме київська громада має вирішувати за когось ці проблеми?
Власне, це і є найважливішими аргументами, чому об’єднання міст Київського регіону в потужну агломерацію є раціонально-виправданим та критично-необхідним. Водночас, існує тисяча і одна дрібніших причин. Як приклад: для іноземних інвесторів зручніше мати справу з Києвом, де адміністративні й сервісні можливості -- більш швидкі, якісні та набагато ширші, ніж у невеликих містечках. То чому ж тоді міста-супутники не поспішають об’єднуватися в асоціацію зі столицею, зважаючи на очевидні вигоди для їхніх громад і мешканців?
Як на мене, головна причина в тому, що створенню Київської агломерації чиниться опір з боку місцевих “князьків”, котрі кревно зацікавлені у збереженні власних сфер впливу і корупційних схем, зокрема, - пов’язаних із сумнівним виділенням земель для зведення нових житлових комплексів. Власне, незаконні рішення місцевих рад цих міст вже стали звичною буденністю і “притчею во язицех”. Якраз ці містечкові сатрапи і остерігаються того, що в рамках Київської агломерації їхнім корупційним діянням будуть жорстко запобігати з “центру”, чого наразі немає. І тоді вікно для злочинного “дерибану” місцевих ресурсів і земель безповоротно закриється.
З іншого боку, навіть у доброчесних місцевих керманичів мимоволі виникає страх того, що Київ просто-таки “поглине” невеличкі населені пункти, і в них залишиться мінімум повноважень. Втім, слід зазначити: у нинішніх реаліях ефективний перерозподіл коштів і субвенцій в рамках обласного бюджету штучно гальмується конфліктом між Київською ОДА й обласною радою. За таких умов апріорі не може йтися про реалізацію інфраструктурних проектів на місцевому рівні, не кажучи вже про серйозне залучення інвестицій, яке б набагато краще здійснювалося в форматі Київської агломерації. І знову-таки: не можна навіть порівнювати бюджетні можливості столиці і міст-супутників. Та й залучення ними коштів на будівництво об’єктів соціальної інфраструктури й на реалізацію програм із енергозбереження та ін. – наприклад, із Державного фонду регіонального розвитку чи міжнародних донорських програм – здійснювалося б у рази ефективніше в умовах Київської агломерації. Водночас, можливі негативні мотивації щодо її створення з боку столичного мера (наприклад, елемент передвиборчої технології, чи бажання контролю над коштовними землями місцевих громад) будуть надійно нейтралізовані, якщо агломерацією керуватиме колективний орган на кшталт ради мерів, повноваження якої будуть чітко виписані в установчих документах. Адже, гуртом і батька легше бити, чи не так?
І останнє, проте, не менш важливе. Мій прогноз, можливо, на десятиліття: “супутникові” адміністративні одиниці в не такій уже й далекій перспективі стануть повноцінними районами Києва. Власне, це підтверджується європейським досвідом: у свій час, наприклад, мегаполіси Париж або Лондон також спочатку утворили агломерацію, а пізніше – міста-супутники і прилеглі території інтегрувалися до столиць і адміністративно.
Відтак, переконаний, що об’єднання околиць із Києвом уможливить чітке управління цілісною інфраструктурою, ефективну координацію багатьох процесів, які де-факто є спільними. Тому, якщо відбудеться приєднання міст-супутників та навколишніх територій до Києва, то це стане найоптимальнішим рішенням — і для мешканців столиці і для прилеглих громад. Перехідною ж формою до такого інкорпорування якраз і має стати Київська агломерація.
Втім, для цього уряд в особі Мінрегіонрозвитку повинен ініціювати розробку і прийняття – за участю представників місцевих рад, громадянського суспільства та експертного середовища - Закону України “Про міську агломерацію”. В ньому мають чітко регламентувалися управлінська ієрархія, бюджетні засади, повноваження і взаємовідносини суб’єктів такого об’єднання. А головною мотивацією повинні стати конкретні інфраструктурні та соціальні вигоди для місцевих громад та кожного конкретного мешканця. Втім, без широкої інформаційної, якщо хочете, піар-кампанії з боку столичної влади Київська агломерація так і залишиться пустопорожньою футурологією.
Олег Тітамир, президент ГО “Українська організація захисту споживачів послуг”
