середа, 25 травня 2022 г.

Кубей під час війни: як зараз живе село на Одещині

Кубей під час війни: як зараз живе село на Одещині

26 лютого ми з родичами виїхали з Києва. Вирішили їхати у моє рідне село Кубей. У рюкзаку — лише теплий светр, ноутбук із зарядкою, два почорнілі банани та два пакетики вівсянки швидкого приготування. Я не знала, де ми будемо завтра і чи будемо взагалі. Я їхала додому, на Одещину, не знаючи, де безпечніше. У столиці, де метро адаптоване під бомбосховище та є надійна оборона міста, чи у приватному будинку в селі, що на кордоні з Молдовою. Але я знала — спокійніше буде вдома з родиною. 


На фото: Відстань від Кубея до Києва 625 кілометрів

Виїжджали з Києва із впевненістю, що проведемо пів дня у заторі на виїзді з міста. Але і виїзд, і Одеська траса вразили кількістю машин. Їх майже не було, і дорога до Одеської області виявилася швидшою, ніж по самій області. Доїхали о 9 вечора — за 12 годин, враховуючи один блокпост біля Умані та погану дорогу на окремих ділянках Одеської області.



На фото: В’їзд до Кубею і сільська рада

За усі дні війни у Кубеї жодного разу не було чутно вибухів. Утім, яким би безпечним і далеким від війни він не здавався, небезпека знаходить тебе і тут. Про можливі загрози сповіщає застосунок “Повітряної тривоги” та власне справжні сирени, що лунають з відчиненого вікна. 

Тут виникає відчуття, що війна далеко. Але вона простежується у всьому. У кожній зміні, що відбулася в житті Кубея з 24 лютого. У черзі переселенців, які заповнюють заяви на виплату допомоги у Сільській раді. У вечірніх вулицях під час комендантської години, початок якої тепер перенесли на 23:00. Вулиці лякають своєю пустотою — такими безлюдними навесні вони ще ніколи не були. Війна відчувається у Будинку культури, куди жителі села приносять гуманітарну допомогу; у донедавна самотніх будинках, в які вдихнули життя переселенці.

На фото: Майданчик біля школи і будинок культури

У Кубеї активно розгорнулася волонтерська діяльність. Переважна більшість дописів у місцевій групі Кубея та Кубейської громади — про пошук житла для біженців, про збір одягу чи іграшок та можливість отримати гуманітарну допомогу. “У кого є інформація з приводу пустих будинків, хто може допомогти з житлом для переселенців, відгукніться, будь ласка”, — пишуть у Фейсбуці, та люди відгукуються. У кого немає вільного житла, радять знайомих. 

Громадська діячка та активістка Кубея Ганна Старжевська, учасниця громадської організації “Спадщина Бессарабії”, розповідає, що зараз активісти домовляються призначені на різні проєкти гроші використати на гуманітарну допомогу. Наразі активісти працюють над проєктом для дітей — це сироти, покинуті батьками діти чи ті, хто втратив батьків через війну. “Деякі вже перебувають в Одеські області, і для них ми зараз робимо окремий проєкт, щоб вони могли краще себе почувати. Це буде і психологічна допомога. З дітьми будуть спілкуватися професійні психологи — щоб їх привести в нормальний стан, бо багато дітей пережили обстріли й бомбардування, багато у кого є думки про суїцид. Таким діткам дуже важко. Думаю, ми зможемо їм цим допомогти”.

З початку війни Ганна, як і більшість громадських діячів, вела свою діяльність у двох напрямках — створила телеграм-чат для допомоги та займалася розселенням переселенців у громадах району та області. Зараз вектор діяльності спрямований на пошук медикаментів для громад, доставлення ліків з Європи, пошук житла для переселенців у громадах та гуманітарну допомогу.


За словами Ганни, найбільше людей приїхало з Харкова, Миколаєва та Херсона. Декілька сімей виїхали з міст, що розташовані між Одесою і Миколаєвом, чи міст, що недалеко від Сєвєродонецька та Маріуполя. “Люди приїжджають у цей регіон, бо він безпечний, та тут є можливість поїхати далі — у Молдову, Болгарію, Румунію. Наприклад, в Ізмаїлі є мініготель на 40 осіб, куди приймають людей, якщо в селах немає місць. Люди приїжджають на два-три тижні та їдуть далі, а деякі залишаються”.


Фото з Фейсбуку “З Кубея з любов’ю, Наталія Бальжик, Петро Бошков

Найближчий волонтерський пункт, що опікується біженцями та розміщує їх, — у районному центрі Болграді у 20 км від села. Кубейці збирають одяг, взуття, іграшки та приносять їх у Будинок культури. Тут ними можуть скористатися всі нужденні. Решту волонтери надсилають у Болград. Також кубейці приймають біженців до себе чи заселяють їх у будинки, де ніхто не живе. Ганна розповідає, що у таких випадках найпоширеніша проблема біженців — це побутова.


До війни у Кубеї активісти популяризували болгарську культуру та зберігали культурну спадщину. Так, у селі зареєстрована громадська організація “Спадщина Бессарабії”, у межах якої активісти реалізовують на гранти культурні, соціальні, екологічні, освітні проєкти, зокрема й для розвитку молоді. Попри війну, робота над культурними проєктами продовжується. Наразі активісти працюють над реконструкцією будинку-музею “Стара къшта” (з болг. — старий будинок). “На території музею через декілька місяців буде майстерня ремесел. Ми перебуваємо в регіоні, який є тилом. Ми можемо реалізовувати проєкти. Розуміємо, що є підприємства і замовники, у кого ми закупляємо матеріали. Це обіг грошей та можливість допомогти комусь заробити”, — розповідає про ще один напрям діяльності Ганна.


Фото зі сторінки музея у Фейсбук 

Загалом станом на 15 квітня в області зареєстрували 35 тисяч переселенців — це повідомляє Одеська ОВА. Найбільше їх у нашому Болградському та сусідньому Ізмаїльському районах. У селі ці цифри справді відчуваються, особливо ввечері у центрі — місцеві вже не пам’ятають, коли бачили тут стільки людей.



У перші дні війни Світлана заселила у самотній батьківський будинок переселенців із села на півдні Одещини й самої Одеси — двох жінок і дитину. Їхати у більш безпечне місце жінки вирішили, коли у центрі села вперше пролунав вибух. 

Шість років у будинку ніхто не жив, аж поки Світлані не зателефонував місцевий громадський діяч — запитав про житло для переселенців з області. Вона згадує: “Я зробила прибирання, привезла з дому постіль, ковдру, посуд. Єдине, було замало ковдр та подушок. Це вулиця мого дитинства, тож з сусідами ми постійно спілкуємося у Вайбер. Написала в наш чат — сусіди принесли ковдри та ще й банки з варенням та “туршією”. Це наша національна страва — мариновані помідори. У той же день покликали електрика та газовіка, ввімкнули електрику, прогріли будинок”. 

Згодом чоловік Світлани привіз холодильник і телевізор, тоді ж відновили послуги телебачення та інтернету. “Зараз у нашому житті з’явилися нові друзі. Ходимо в гості одне до одного. Вони налаштували побут, маленька дівчинка навіть цуцика притулила. Радісно, звісно, що будинок тепер знову живе. Сумно, що для цього є така причина”, — розповідає Світлана.


Таких історій у Кубеї багато. Сюди приїжджають до родичів, до родичів друзів, навіть просто до незнайомих людей. Тільки би втекти, заховатися від звуків війни. Інна з донькою виїхала в Кубей, коли у Харкові стало зовсім нестерпно та полетіли перші винищувачі. Підвал у їхньому будинку був холодний і необладнаний, тож довелося зробити з дошок щось схоже на ліжко. Так вийшло поспати декілька годин, під голову — куртки. Потім повернулися у квартиру — вивчили правило “двох стін” та дотримувалися світломаскування.

Інна згадує: “Війна для мене розпочалася у Харкові о 5:09 24 лютого. Саме в цей час я прокинулась від відлуння вибухів. За вікном панувала напівтемрява, але я чомусь відразу побачила величезну хмару диму, схожу на гриб. Дивилася на неї й одразу все зрозуміла. Почалася війна. Та війна, про яку всі говорили останній тиждень. І мій мозок теж намагався знайти виправдання цій хмарі. Думала, можливо, це просто побутова пожежа. Вибух газу, наприклад. Глибоко всередині розуміла, що це не так”. 

Далі все вирішувалося швидко — зібрати тривожну валізку, одягтися тепло й зручно, розбудити доньку Поліну та обережно пояснити, що відбувається. Старша донька Аня в Києві, тож довелося узгоджувати з нею подальші дії на випадок відсутності зв’язку. Аня згадує, як мама надіслала геолокацію села Кубей та адресу будинку своєї сестри. “Куди їхати і чи варто – незрозуміло. Здавалося, що це сон, що це ненадовго, що тепер вони "постріляють" день, потім домовляться на урядовому рівні, і все це закінчиться. Отже, треба просто перечекати у максимально безпечному місці. І ми поїхали з молодшою ​​дочкою до нашої другої квартири, яка розташована на першому поверсі. Звідти швидше дістанешся до підвалу у разі повітряної тривоги”, — продовжує Інна. 

Після заправили машину, простоявши перед тим три години в черзі. Заклеїли вікна скотчем. Коли полетіли винищувачі, вирішили виїхати з міста. За будинком Інни — окружна дорога до Білгорода. А це 80 км до россії.

“На восьмий день виїхали. О 6:00, одразу із закінченням комендантської години. Два дні у дорозі. Тисяча триста кілометрів. І ми у безпеці. І в тиші, без шуму винищувачів над головою. І в теплі, без ночівлі під тоненьким пледом у паркінгу чи у підвалі. А пекло у моїй країні досі продовжується. Йде 53-й день війни”. 

У Кубеї Інна відновила роботу, а Поліна почала відвідувати онлайн-заняття в місцевій школі та доглядати за бездомними собаками. Розповідає, як щодня вони виходять у центр села, купують батон та сосиски, збирають навколо себе гурт собак і годують їх.

На перший погляд здається, що Кубей — осередок спокою серед неспокійної України. Але ця ілюзія розбивається, щойно згадуєш про причину такої жвавості у центрі села та вслухаєшся у розмови людей. Війну відчувають. Бо люди від неї тікають. Люди від неї ховають інших людей у своїх будинках. 


колаж: авторки

КиївВлада

Ольга Сакали

Теги: новини україни, війна, волонтери, переселенці, репортаж, історія, одеська область, кубей, евакуйовані, бессарабія, кордон з молдовою

вівторок, 24 травня 2022 г.
22:43
Понад 2,2 млн українців повернулись додому з початку війни
22:25
Через ракетний обстріл пошкоджено інфраструктуру залізничних станцій в двух районах Дніпропетровщині
22:03
Україна після “Рамштайн-2” отримає більше зброї, на росію чекають неприємні сюрпризи, - Резніков
21:44
ЗСУ залишили Світлодарськ та селище Миронівський на Донеччині, щоб уникнути оточення, - МВС
21:25
У столиці після відновлення оплати за проїзд провалідували майже 1,8 мільйона е-квитків
21:02
Завтра, 25 квітня, Угорщина перейде у режим надзвичайного стану через війну в Україні
20:44
“Укравтодор” продасть на благодійному аукціоні дорожній знак з “напрямком руху” для окупантів
20:22
У Києві затримали чоловіка, який обіцяв евакуювати людей з Маріуполя, але просто вкрав гроші
20:05
Завдяки співпраці Києва та Варшави більше 4,5 тис. мешканців столиці знайшли безпечний прихисток у польських містах
19:45
В Україні розпочнеться будівництво європейських колій задля з'єднання із залізницями ЄС, - Шмигаль
19:23
Прокуратура повідомила про підозру киянину, який закликав розстрілювати полонених українців
19:01
На Київщині виявили більш як 10 масових поховань мирних жителів, 8 з них у Бучі
18:45
Рашисти формують на території Криму резервні підрозділи, - Генштаб ЗСУ
18:17
В Україні зміниться механізм підготовки та перепідготовки водіїв, - МВС
18:01
“Укрзалізниця” прискорить поїзд Київ – Варшава на дві години
17:43
У Броварах взялися дерусифікувати центральний парк
Календар подій