Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше. Відомий дисидент і поет Юрій Литвин за свої неповні 50 років отримав п'ять вироків і був засуджений загалом на 41 рік. Відсидів 22 роки й помер. Литвина переслідували за літературні твори, сповнені проповідування ненасильства та гуманізму, за правозахисну діяльність, за критичний спосіб мислення. Найвідомішу книгу його віршів "Трагическая галерея" присвячено долі його покоління, жертвам терору. Він навіть зумів прорватися до посольства Канади, щоб розповісти вільному світу про переслідування політв'язнів у СРСР.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Востаннє, 1982 року, його судили за участь в Українській Гельсінській групі. Після аналізу всіх справ Литвина згадується знана фраза Сталіна: "Була б людина, а стаття знайдеться". Свого адвоката Віктора Медведчука, який нині є народним депутатом України від ОПЗЖ, дисидент звинуватив у пасивному захисті та виконанні замовлення КДБ. Після публікації "Стус без захисту. Ведмежа послуга Медведчука" ми вирішили проаналізувати й біографію поета Юрія Литвина через дослідження його кримінальних справ та вироків. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм            Подписаться Перше засудження за хлоп'ячий протест проти колгоспного рабства Юрій Тимонович Литвин народився 26 листопада 1934 року в селі Ксаверівка на Київщині в сім'ї сільських учителів. Про 1933 рік його мати Надія Парубченко згадувала: "Я вела початкові класи. У мене з 24 діток лишилося тільки четверо. Нам, учителям, три місяці не видавали платні, і ми за милим Богом теж не померли..." У подружжя народилися близнята, але старший син помер ще в дитинстві, а Юрій залишився в батьків сам. Батько Тимон Литвин воював на фронті, потім партизанив у загоні Сидора Ковпака, а помер від ран у шпиталі 24 квітня 1944 року. Похований у Проскурові (Хмельницькому) у братській могилі. Це важлива деталь, бо бойове минуле батька допоможе Юрію в майбутньому звільнитися достроково. Нам не вдалося знайти першу кримінальну справу проти Юрія Литвина, оскільки вона належить до загальнокримінальних, тому закінчився строк її зберігання. Однак фабула справи відома. Юрій Литвин 1953 року зайшов у конфлікт з місцевою радянською владою в селі Барахти. Невдовзі його арештували, і Васильківський районний суд Київської області засудив його за ст. 4 Указу від 4 липня 1947 року "Про кримінальну відповідальність за грабіж державної та суспільної власності" до 12 років ув'язнення начебто за крадіжку колгоспної телиці. Річ у тім, що в СРСР селяни-колгоспники почали вільно отримувати паспорти лише з 28 серпня 1974 року. Без паспорта свобода пересування була обмеженою. Голова колгоспу в селі мав необмежену владу над селянами, бо брав участь у розподілі матеріальних ресурсів, міг дати довідку для виїзду із села на роботу в місті. Василь Овсієнко так розповідає у своєму творі "Світло людей" про засудження Юрія Литвина: "Куди поїдеш безпашпортним? То вони – наївні діти! – запротестували в незвичайний спосіб: піймали колгоспне теля та й прив'язали в посадці. Юрко як дізнався про це, то переконав хлопців іти до голови, сам пішов з ними і сказав: "Якщо будете так несправедливо ставитися до молоді, то вона буде вчиняти всілякі злочини". Голова колгоспу Ніколаєнко подав на хлопців до суду, який щедрою рукою відбатував їм по 10 років, а Юркові 12, щоб не був таким розумним. Заарештували їх 24 червня 1953 року… за крадіжку державної та суспільної власності". На суді Юрій показував матері побиті руки…" Як про це пригадувала мати Литвина: "…засуджений Васильківським районним судом на 12 років ув'язнений за звинуваченням у викраденні колгоспної телиці". Тож перше своє ув'язнення з 1953-го до 1955 року Юрій Литвин відбував на будівництві Куйбишевської гідроелектростанції. Матір тим часом домагалася звільнення сина, і їй це таки вдалося. Славетний партизан і впливова людина Сидір Артемович Ковпак, який на той час був заступником голови президії Верховної Ради УРСР, згадав свого побратима Тимона Литвина, і постановою президії Верховної Ради УРСР від 13 січня 1955 року Юрія Литвина було помилувано. Звільнили Юрія 31 січня 1955 року. Друге засудження за "Братство вільної України" Юрій Литвин писав: "Я не політик, я правозахисник, і за будь-якої влади моє найімовірніше місце – у в'язниці". Так і сталося. Після звільнення Юрій Литвин приїхав до дядька по матері Миколи до Ленінграда, де 14 квітня 1955 року в нього зробили обшук. Юрія обвинуватили в тому, що він нібито в неволі, у Кунеївському виправно-трудовому таборі, на тому ж таки будівництві ГЕС, разом із друзями створив "Братство вільної України", яке ставило собі за мету "боротьбу за відторгнення України від СРСР, боротьбу з комуністичними ідеями, створення "самостійної України". Певна річ, за "самостійну Україну" можуть боротися тільки її вороги, тож уже 5-10 вересня 1955 року судова колегія з кримінальних справ Куйбишевського обласного суду під головуванням Бузанова засудила 16 хлопців-українців за ст. 58-10 ч. ІІ та за ст. 58-11 КК РРФСР ("Зрада Батьківщини"). Ознайомитися зі справою не вдалося, оскільки, якщо вона й збереглася, то в архівах ФСБ у РФ. Проте є копія вироку Куйбишевського обласного суду, ухваленого ім'ям Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки. Згідно з вироком, усі обвинувачені були українцями, більшість із них до цього були засуджені за ст. 4 Указу від 04.06.1947 р. "Про кримінальну відповідальність за крадіжку державної та суспільної власності" й уже відбули покарання. Діяльність організації, як зазначили у вироку, була нібито спрямована основним чином на підготовку націоналістичних кадрів, які після звільнення мали вести "ворожу націоналістичну діяльність". Від членів організації буцімто вимагали скласти присягу та підписатися кров'ю на папері з тризубом (герб українських націоналістів). Слідство начебто з'ясувало, а суд із цим погодився, що "ідейними натхненниками організації були підсудні Чернов та Литвин". У вироку "встановили", що в організації були паролі, "трійки", "десятки", а на чолі кожної стояв "старший брат". Литвин (псевдонім – "Кремінь") нібито склав дві відозви до в'язнів-українців із закликом вступати до націоналістичної організації, розробив статут і склав текст присяги, а також написав і поширив низку віршів. Він був фактичним керівником організації, а після створення штабу його обрали завідувачем політвідділу БВУ. В'язні, які виходили на волю, мали формувати осередки. Щоб "пошити" таку справу, слідство працювало 11 місяців. До організації було начебто "втягнуто" до 40 осіб. Слід зауважити, що Литвин та інші підсудні повністю визнали себе винними! Санкція статті 58-2 КК РРФСР передбачала максимальне покарання – 25 років, але суд не знайшов підстав для застосування найвищої кари та зважив на те, що ніякої практичної роботи, крім організаційної, БВУ не вело. Литвину як організатору братства, разом із п'ятьма іншими підсудними, дісталося 10 років позбавлення волі та 3 роки "обмеження в правах". Пів року Юрія тримали в таборі Мединь, далі – у Вихорівці (це "Озерлаг" Іркутської області), потім – у мордовських таборах, серед політв'язнів. Мабуть, саме ті часи стали періодом громадянського визрівання Юрія Литвина. Ковток свободи Звільнившись 14 червня 1965 року, Юрій попрямував до Москви, де зумів прорватися до канадського посольства, щоправда, лишивши в руках міліціонера піджака, та розповів про становище політв'язнів у концтаборах. Співробітники посольства вивезли його в автівці й дали змогу вискочити під час руху. Юрій поїхав до мами в Барахти Васильківського району Київської області. Згодом одружився з Вірою Мельниченко. Працював у Василькові на заводі з виробництва холодильників, на трубному заводі. У цьому контексті є цікава характеристика, надана Литвину на Васильківському заводі холодильників. Сімейне життя не склалося, але Юрій вельми тішився сином Ростиславом. Батько покладав на Ростислава великі надії, однак нелегкою була доля дітей політв'язнів. Учителька докоряла: "Будеш там, де батько". "Буду. І Шевченко там був, і Ленін, і багато хто", – відповідав хлопець. "Стражі порядку" пообіцяли: щойно йому мине 18 років, посадять. Так і сталося, як обіцялося... Ще одна зламана доля. (Ростислав Литвин помер 06.01.2004 р. внаслідок інсульту у віці 35 з половиною років). Третє засудження – "паплюжив радянський державний та суспільний устрій" 14 листопада 1974 року Юрія Литвина заарештували органи КДБ. Справа в архіві СБУ не збереглася, але ми ознайомилися з вироком від 13 березня 1975 року, ухваленим Київським обласним судом під головуванням А.Ф.Ткачової (народні засідателі – Медвецька Б.Ф., Зінова Л.В.), який засудив Литвина за популярною тоді статтею 187-І КК УРСР ("Наклепницькі вигадки, що паплюжать радянський державний та суспільний лад") на 3 роки перебування в таборах суворого режиму. Інкримінували Литвину, зокрема, те, що він "протягом ряду років систематично займається виготовленням та розповсюдженням творів, які містять завідомо неправдиві роздуми, які паплюжать радянський державний та суспільний устрій". Юрія обвинувачували в тому, що він у своїх літературних творах, перелічених у вироку ("Трагическая галерея", "Вступление", "Два дебюта", "Петефи", "Мы и Вы", "Сен-Сказка", "Горпиха", "Монолог Стрільця", "Тези про державу", "Анархо-комуністичний маніфест", "Записки робітника" та інших), начебто зводив наклеп на радянську державу, паплюжив внутрішню та зовнішню політику радянської держави, радянський робітничий клас, особливо інтернаціональну політику КПРС у зв'язку з подіями в Чехословаччині 1968 року. На суді Юрій своєї провини не визнав і давати свідчення відмовився. Натомість суд дійшов висновку, що провину Литвина доведено. Етапували його до табору Верхній Чов, що в Комі АРСР. На розподілі "робсили" начальник запитав про спеціальність. "Поет", – відповів Литвин. – "Поэт? А мне поэты не нужны. Мне нужны бетонщики. Га-га-га! Пойдешь таскать бетон". У тому таборі більшість в'язнів були такими самими "наклепниками", як і Литвин, або засудженими за іншими статтями, але з політичних міркувань. Режим там був тяжчим, ніж у Мордовії, в'язні були позбавлені будь-якого юридичного захисту. Наглядачі ходили з ґумовими кийками й застосовували їх на свій розсуд. Там Литвин захворів на виразку шлунка, переніс складну операцію, під час якої ледве не помер. Урятував його хірург, який домігся дозволу для матері побути декілька днів біля сина. Видіння смерті – білий льодовик, що насувається, і голос матері: "Ти будеш жити... Ти будеш жити..." – ці враження лягли в основу "Баллады о смерти". "Може, 10 відсотків із того, що я написав, досягло мети, а решта – у кадебістських сейфах, – казав Литвин. – Але навіть якби лише один відсоток побачив світ – усе одно слід було писати". Четверте засудження за начебто спротив міліції та "пасивний захист" Медведчука Звільнившись 14 листопада 1977 року, Литвин знову оселився в мами в селі Барахти, на вулиці Промінській. Прожив там лише півтора року, та й то під адміністративним наглядом, тобто без права з'являтися будь-де за межами села, і мусив сидіти вдома з 9 вечора до 7 ранку. Працював "надомником" – клеїв коробочки для васильківської фабрики. Того року в Україні здійнялася нова хвиля арештів – уже проти Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод. До Литвина в Барахти приїхала правозахисниця Оксана Яківна Мешко й запропонувала увійти до Української Гельсінської групи. Він згодився. За ті півтора року обмеженої волі Литвин переніс ще дві операції: на тому ж таки стражденному шлунку, а також через варикоз. Його фізичний стан був слабким. 19 червня 1979 року, саме на День народження сина, пішов Литвин до річки Стугна з одним родичем і знайомим. Мали пляшку вина. Тут приїхала машина з п'ятьма міліціонерами (Гурський Віталій Антонович, Ткач Олександр Іванович, Устюжанин Валерій Іванович, Поліганов Володимир Борисович, Кернер Володимир Миколайович). Запитали, хто Литвин, заштовхали до автівки, не давши й одягнутися. Навздогін полетіли шкарпетки, черевики та одяг. Привезли до райвідділу для продовження режиму нагляду, а запроторили до витверезника. Вимагали роздягнутися для обшуку. Литвин відмовився. Тоді йому викрутили руку. Після того, як одного з міліціянтів він назвав фашистом, його прив'язали до нар. Василь Овсієнко у своїх спогадах про Литвина наводить такий діалог: "– То що, я фашист? – Та ще й дурний фашист. Удар в обличчя. – Ти дурень у квадраті. Удар по голові. – Дурень у кубі. Удар у живіт. Дурнем у четвертому ступені назвати не зміг, бо знепритомнів. Здерли 15 рублів штрафу й відпустили додому". Проте 6 серпня за санкцією прокурора Васильківського району Твердохліба Литвина заарештували, звинувативши у вчиненні насильницького опору п'ятьом працівникам міліції. Справу передали до Васильківського міського народного суду. Із самою справою нам знову не вдалося ознайомитися, але ми отримали копію вироку Васильківського міського народного суду від 17.12.1979 р. Відповідно до тексту вироку суду, Литвина захищав молодий на той час адвокат Віктор Медведчук, який був представником і Василя Стуса. У вироку суду зазначено: "19 червня 1979 року підсудний Литвин Ю.Т. разом зі своїм братом Парубченком Л.Ф. та знайомим Бобирем А. на пляжі річки Стугна розпивали спиртні напої. Приїхавши на пляж, працівники міліції Гурський, Ткач, Устюжанин, Поліганов та Кернер після зробленого зауваження щодо вживання спиртних напоїв у громадському місці Литвин почав ображати працівників міліції, ображав їх та висловлювався нецензурною лайкою. На подальші дії у зв'язку з цією пропозицією працівників міліції сісти в автомашину й поїхати до відділка міліції Литвин учинив працівникам міліції активний фізичний опір, поєднаний з насильством, хапав Поліганова та Ткача за одяг, погрожував їм розправою, перешкоджаючи тим самим їм у виконанні обов'язків з охорони громадського порядку…", "хапав Поліганова та Ткача за погони". Суд під головуванням судді Васильєвої А.А. відхилив покази обвинуваченого та свідків захисту Парубченка Л.Ф. і Бобиря А., визнав Литвина винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 188-1 ч. ІІ КК УРСР ("Насильницький опір працівникам міліції") та засудив його до 3 років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправно-трудовій колонії суворого режиму. Протокол судового засідання Васильківського міського народного суду, на жаль, не зберігся, але "Останнє слово", виголошене в суді, Литвин зумів записати й передати на волю. Василь Стус та Оксана Мешко передали його за кордон, і воно було опубліковане в томі "Українська Гельсінська група. 1978-1982. Документи і матеріяли" (упорядник – Осип Зінкевич, видало Українське видавництво "Смолоскип" ім. В. Симоненка в Торонто – Балтиморі 1983 року, с. 379-395). Вважаю за доречне процитувати рядки з "Останнього слова" Юрія Литвина: "Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації. Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець – це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, де садять людей "інакодумаючих". Щодо потерпілих, то вони сказали самі про себе більше та краще, ніж хтось. Десь 60 років тому Дзержинський назвав міліцію дзеркалом радянської влади. Воістину, що правда. Ось вам дзеркало Василькова. Дзеркало нашої влади. Ганьба всім присутнім у цьому залі. Цей суд є однією з найганебніших сторінок за свою історію судочинства у Василькові, і він буде лежати на совісті не лише тих, хто мене судив, але й на вашій совісті, мої громадяни-земляки". Сама справа не збереглася, однак у вироку не згадано про жодне клопотання чи позицію захисника – адвоката Віктора Медведчука. Натомість ми отримали копію ухвали від 09.01.1980 р. судової колегії у кримінальних справах Київського обласного суду під головуванням Дорохової Н.А., за участі суддів Божок Н.П., Крутової В.Д., яка розглядала скаргу адвоката Віктора Медведчука на вирок Васильківського міського народного суду від 17.12.1979 р. В ухвалі сказано: "У касаційній скарзі адвокат Медведчук посилається на неповноту проведеного у справі розслідування та просить вирок суду скасувати, а справу направити на новий розгляд". Апеляційний суд відхилив подану скаргу та залишив вирок без змін, зокрема, зазначивши: "Посилання у скарзі адвоката Медведчука на те, що у справі неповно проведено розслідування, не встановлено, у чому конкретно виражалися дії Литвина зі спротиву працівникам міліції, застосування до них насилля, та не перевірено факт побиття Литвина потерпілими, не можна визнати такими, що заслуговують на увагу". Справжньою причиною арешту й засудження Литвина вважається його участь в Українській Гельсінській групі та наближення Олімпіади-1980, до якої всім дисидентам, хто був на волі чи міг вийти, дали нові "строки", щоб вони випадково не зіпсували спортивного свята. Під "олімпійський" укіс потрапили Дмитро Мазур, Петро та Василь Січки, Ярослав Лесів, Василь Стус, Василь Стрільців. Хто мав звільнитися, того "розкручували" в неволі, не даючи й передихнути. Повертаючись до Медведчука, слід зазначити, що з наявних матеріалів не можна достеменно з'ясувати, чи виконав він належно свій обов'язок адвоката у справі, оскільки сама справа не збереглася. Натомість виникає одне питання, яке поставив сам Юрій Литвин про те, що в СРСР відсутній інститут адвокатури при розгляді політичних справ. Тобто складається враження, що Литвин звинувачував свого адвоката Медведчука у співпраці з органами державної безпеки СРСР, і справді є питання. Виходячи з біографії Віктора Медведчука та отриманих документів у справі Василя Стуса, він працював у Шевченківській юридичній консультації Київської міської колегії адвокатів з 1978 року. Якщо переглянути історію адвоката, то ми виявимо, що Київську міську колегію адвокатів було створено 06.08.1977 р. шляхом виділення з Київської обласної колегії адвокатів, і відтоді існували дві колегії – обласна та міська. А тому постає питання, як адвоката з міської колегії направили до міста Васильків Київської області, щоб захищати поета в начебто рядовій справі про п'яний шабаш і спротив міліції. І справді, в іншій справі Литвина, яка збереглася за 1982 рік, його в Київському обласному суді захищав адвокат з Київської обласної колегії адвокатів Фастовець Л.В. У зв'язку з цим залишається відкритим питання, чому саме Медведчук захищав Стуса й Литвина та чи не співпрацював він з органами державної безпеки СРСР. П'яте засудження – за "антирадянську агітацію та пропаганду" Ув'язнення Литвин відбував у Білій Церкві, у Бучі під Києвом, а в липні-вересні 1980 року – у Херсоні. Ще не випустивши на волю, його звинуватили в "антирадянській агітації та пропаганді" й етапували до Києва для проведення слідства. Це єдина справа Литвина, яка збереглася в архіві СБУ. Вона містить вироки в інших його справах та низку цікавих документів, що дало змогу провести ґрунтовніше дослідження. Кримінальну справу було порушено 1 березня 1982 року старшим слідчим Управління КДБ УРСР у місті Києві та Київській області Діденком Б.М. У постанові про порушення кримінального провадження зазначено, що Литвин систематично виготовляв, зберігав, розповсюджував, зокрема й передавав за кордон, документи антирадянського змісту, а також поширював з тією ж метою завідомо неправдиві вигадки, що паплюжили радянський державний і суспільний лад, чим скоїв злочин, передбачений ст. 62 ч. І КК УРСР. Того самого дня було ухвалене рішення про етапування Литвина до Києва. До матеріалів справи одразу долучили зібрані матеріали з різних справ, вилучені в Литвина документи в місцях неволі тощо. Також у справі є копії протоколів допитів Литвина в інших справах, зокрема щодо московського правозахисника Івана Сергійовича Ковальова та інших. Відповідно до цих протоколів, попри попередження про кримінальну відповідальність за відмову давати свідчення, Юрія відмовлявся їх давати. І нам відомо, що правозахисників теж засуджували за цією статтею. Виявлено цікаву заяву Литвина до Комітету держбезпеки при Раді Міністрів УРСР від 30 травня 1979 року, у якій він наголосив, що не даватиме жодних свідчень щодо його участі в Українській правозахисній групі "Гельсінська", оскільки її діяльність не суперечить "ані букві, ані духу Декларації прав людини…" У справі є рукописний документ з назвою "Борцам за свободу и независимость Чехословакии", у якому Литвин висловлює підтримку чехословацькому народу, придушеному радянськими військами 1968 року. Крім того, у справі є заява Литвина, котру він разом з матір'ю писав до президії Верховної Ради СРСР, про вихід із громадянства СРСР та з проханням випустити його за кордон. В іншому документі у справі з назвою "Открытое письмо членам Политбюро" Литвин повідомляв, що йому безпідставно відмовили у виході з громадянства, почали погрожувати та звинуватили в тому, що він "душевно болен". Відкритий лист є дуже емоційним, що може свідчити про тяжкі умови проживання в радянській дійсності, постійні закиди, адміністративний контроль, обвинувачення тощо, що створювало нестерпні умови життя для Литвина. В одному з абзаців Литвин зазначає, що його й надалі будуть "преследовать и подвергать всевозможным репрессиям. Хотя бы только потому, что я не желаю и не могу отказаться от своих убеждений, от своего творчества, от своей деятельности". Слідство інкримінувало Юрію написання публікації з назвою "Правозахисний рух в Україні, його засади та перспективи", опублікованої 1979 року в №10 журналу "Сучасність", який видавали в Мюнхені (ФРН). У ній Литвин робить такий висновок: "Правозахисний рух на Україні є однією з провідних ланок міжнародного правозахисного руху, і його члени зроблять все від них залежне, щоб і надалі цей рух був інтернаціональний по своїй суті, при цьому не втрачаючи ні своїх національних особливостей, ні свого національного обличчя". Цікаво, що у справі як доказ знаходимо надіслану Литвину поштою з-за кордону Загальну декларацію прав людини. Тобто доказом є нормативний документ, який був ратифікований СРСР, але фактично не виконувався. І якщо ми почитаємо декларацію, то виявимо низку порушень, з котрими постійно стикався Литвин, а саме: право на життя, на свободу й особисту недоторканність (ст. 3), нікого не вільно катувати (ст. 4), кожен має право на справедливий суд (ст. 8), нікого не можна свавільно заарештувати, затримати (ст. 9), кожен має право на свободу переконань і на вільне їх висловлення (ст. 19). Повертаючись до процесуальних документів у справі, 1 березня 1982 року Литвину одразу обрали запобіжний захід – тримання під вартою, ухвалили рішення про обшук його речей у виправно-трудовій колонії №85 та вдома в матері. Того самого дня Юрія притягнули до відповідальності як обвинуваченого. У відповідній постанові йому інкримінували зазначені вище публікації – "Правозахисний рух в Україні, його засади та перспективи" й "Борцам за свободу и независимость Чехословакии". Литвин, ознайомившись із постановою, написав: "Звертаюсь із клопотанням про допуск захисника до участі в справі з моменту пред'явлення обвинувачення". Слід зазначити, що адвоката допускали до справи лише на стадії судового розгляду. Литвин свою провину не визнав, але факт написання ним згаданих публікацій підтвердив. У протоколі допиту від 3 березня 1982 року Литвин згадує, що на його становлення вплинуло спілкування з архієпископом Йосипом Сліпим, Володимиром Григоровичем Горбовим, Михайлом Михайловичем Сорокою. Він зазначає, що до Української правозахисної групи вступив у червні 1978 року, про що його повідомила Оксана Яківна Мешко. Литвину також інкримінували відкритий лист на підтримку Левка Лук'яненка щодо його несправедливого засудження, який він опублікував і розповсюджував 1978 року. Після того, як Литвина етапували до Києва, його допитували майже щодня від початку березня до середини травня. Допити здебільшого розпочиналися зранку й тривали аж до вечора. Литвин у відкритому листі скаржився, що його хочуть визнати психічнохворим і цим шантажують. І справді, ми знаходимо довідку, у якій "лікарі" ставили йому діагноз "психопатія". Авторство своїх праць і листів Литвин визнавав, але у справі все ж провели почеркознавчі експертизи, які це підтвердили. Слід зазначити, що процесуальні документи у справі погоджував перший заступник прокурора Київської області Антоненко Ю.А., котрий навіть підписувався замість прокурора Київської області Богачова В.С. Нам удалося поспілкуватися з онуком колишнього прокурора Київської області Богачовим, який розповів, що, як йому відомо, його дід був доволі принциповою людиною й не погоджувався бути співучасником явно незаконної діяльності КДБ СРСР. Натомість цьому сприяв його заступник Антоненко Ю.О., який згодом очолив обласну прокуратуру. Слідство закінчилося 21 травня 1982 року. Ознайомившись зі справою, Литвин написав заяву, що розцінює її як свідомий злочин органів влади проти членів правозахисного руху СРСР загалом і проти нього зокрема. 31 травня 1982 року було складено обвинувальний акт, який передали для розгляду до Київського обласного суду. Слід зазначити, що на момент завершення слідства Литвин був хронічно хворою людиною – хронічна виразка та інші хвороби. Як адвокат у справі Литвина "захищав" завідувач Бориспільської юридичної консультації Київської обласної колегії адвокатів Фастовець Л.В., від захисту якого Юрій відмовився під час судового засідання, але суд відмовив йому в цьому клопотанні. Київський обласний суд почав розгляд справи 1 червня 1982 року. Литвин на початку судового засідання заявив: "Судова колегія не має морального права судити мене, і тому я відмовляюся давати суду показання". "Винним себе зовсім не визнаю", – наголосив Литвин. Окрему увагу слід звернути на позицію адвоката Фастовця: вона не була активною з погляду захисту, він покладався на розсуд суду, казав про пом'якшувальні обставини, але провину клієнта не визнавав, як адвокат Медведчук у справі Стуса, оскільки розумів, що це є порушенням закону. У завершальному слові, зокрема, зазначив: "НЕ ЙДУЧИ ВРОЗРІЗ ІЗ ВИМОГАМИ ЗАКОНУ та виходячи з того, що мій підзахисний не визнає себе винним, я ВИМУШЕНИЙ просити виправдати Литвина за ст. 62 ч. ІІ КК УРСР та за ст. 70 ч. ІІ КК РРФСР". Литвин, відповідно до протоколу судового засідання, почав виступати з останнім словом, до якого окремо готувався, але головуючий суддя його постійно переривав і, зрештою, ухвалив позбавити Литвина останнього слова, оскільки той начебто "намагався використовувати останнє слово з метою антирадянської пропаганди та агітації". 24 червня 1982 року о 14:30 суд оголосив вирок, яким засудив Литвина до 10 років таборів особливо суворого режиму та 5 років заслання, визнавши винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 62 ч. ІІ КК УРСР та ст. 70 ч. ІІ КК РРФСР. З тексту вироку бачимо, що Литвина засудили за "антирадянські" й "наклепницькі" твори: написаний 1968 року лист "Борцам за свободу и независимость Чехословакии" та написані 10 років по тому два "Открытых письма…", "Слово о кающихся грешниках" (щодо покаянних заяв І.Дзюби, В.Захарченка, Г.Снєгірьова), "Некролог", лист до пані Картер, кілька варіантів праці "Советское государство и советский рабочий класс" і найважливіший – статтю "Правозахисний рух в Україні, його засади та перспективи", опубліковану 1979 року в №10 журналу "Сучасність" та зачитану на радіо "Свобода". Інкримінували йому також усні висловлювання, засвідчені в'язнями-кримінальниками, з усілякими перекрученнями та домислами, сфабрикованими слідчими. У вироку зазначено: "Литвин з червня 1978 року свою діяльність став прикривати личиною "борця за права людини", з цього часу почав називати себе членом так званої "групи сприяння виконанню Гельсінських угод" і разом з іншими відщепенцями брав участь у розповсюдженні ворожих документів". Як відомо нам нині з розповідей друзів Литвина, його шантажували під час слідства божевільнею, возили до сумнозвісного 13-го відділення київської "Павлівки". Експертизу проводив відомий усій кримінальній Україні психіатр – доктор медицини Ліфшиць. От він допитував Литвина: "Що ви все на партію звалюєте? При чому тут партія, як от у сусідній палаті лежить чоловік, котрий, вибачте, козу зґвалтував?" – "А де це він зробив, на Красній площі?" – "Та в хліві. Ще й защібнувся. Діти побачили". – "Отже, він людей соромився? А якби він був віруючий та знав, що Бог усевидющий, то вчинив би таке? То ж скажіть мені, а хто хрести скидав із церков, чи не ваша партія?" Отож, Литвинові в таборі особливо суворого режиму ВС-389/36 належало пробути до 24 червня 1992 року, плюс у засланні – до 1997-го. Виходить, що загалом його засудили до 43 років неволі, не рахуючи півтора року адміннагляду. З прожитих 49 років він відбув у неволі 22. Вічний спокій Литвин десь у травні 1982 року прибув на Урал, до табору особливо суворого режиму ВС-389/36, що в селі Кучино Чусовського району Пермської області. У в'язниці, протестуючи проти свавілля й байдужості тюремників, Литвин серйозно виснажується та збавляє й так слабке здоров'я. Кілька разів він оголошував голодування, через що йому заборонили єдине на рік побачення з матір'ю. У цей час одне за одним помирають його однодумці: Іван Мамчич, Олекса Тихий, Валерій Марченко, колишня дружина Віра Мельниченко, Борис Антоненко-Давидович. 21 серпня 1984 року Литвин настільки знесилів, що вже не міг ходити. На це він поскаржився Михайлові Гориню, який сидів у сусідній камері. Лікар звільнив його від робіт. 24 серпня Юрію Литвину стало геть зле, він почав марити. Коли співкамерники прийшли на обід, знайшли його в камері з розтятим животом. "Крові не було, але кишки вивалилися", – розповідали вони згодом. Литвина забрали до лікарні, начальство в'язниці заспокоювало: "Померти ми йому, звісно, не дамо". Юрій помер 5 вересня 1984 року в лікарні міста Чусове. В'ячеслав Острогляд, який теж лежав у тій лікарні, розповідав, що там чув: за тієї рани на животі Литвин мав би жити. Але він був надто ослабленим. Лежати мусив лише на спині, тому нирки затерпли й відмовили. Це й стало безпосередньою причиною смерті. Згідно зі свідоцтвом про смерть, виданим Барахтинською сільрадою, що його має на руках матір Юрія, помер він 5 вересня 1984 року від "проникаючого різаного поранення черевної порожнини з пошкодженням тонкого кишківника". Чи було це самогубство? Можливо. Проте цього не засвідчує жоден із в'язнів, бо ніхто не був присутній. Водночас, чим можна було порізатися, у камері не знайшли ані одразу, ані під час пізніших обшуків. Мати Литвина десь 1995 року розповідала Василеві Овсієнку, що в Кучиному їй якось потрібно було зайти до громадського туалету. Щойно причинила двері, аж туди ломиться зек у чорному одязі – "безконвойник" (такі працюють за межами зони, а ночують у зоні). – Ти куди? Не бачиш, що зайшла стара жінка? – Вибачте. Вашому синові що хотіли, те й зробили. Він не покінчив самогубством, його вбили. Тільки не видавайте мене, бо й мені таке буде. "Найгуманніший у світі" радянський закон не дозволив забрати тіло померлого в'язня, доки не закінчиться строк його ув'язнення. Саме тому так довго домагалися родини Литвина, Тихого та Стуса дозволу на перепоховання в рідній землі. Стуса та Литвина багато що єднало: хист, оголена поетична та громадянська реакція на несправедливість оточуючого світу, врешті-решт, членство в Українській Гельсінській групі. Не кажучи вже про арешти, суди, тюрми й заслання. І, зрештою, смерть. У цьому теж є знак небес, бо це сталося в один день. Місцем вічного спокою Юрка та Василя призначили маленький цвинтар біля дороги в селі Копально-Борисово. "Особливо небезпечні державні рецидивісти", згідно з "найгуманнішими у світі" радянськими законами, не мали права навіть на скромний обеліск, не кажучи вже про людський хрест. Тільки дерев'яні стовпчики з номерами. У Литвина – сьомий, у Стуса – дев'ятий… Але вже за кілька років друзі та рідні перевезли їхні тіла додому. Їх знову поховали поруч – на Байковому цвинтарі в Києві. Роман Титикало, адвокат, керуючий адвокатського бюро "Титикало та партнери", заслужений юрист України, депутат Київської обласної радиКиевVласть

Після завершення реформи децентралізації Києво-Святошинський район зникне з мапи Київщини. Населені пункти району утворять об'єднані громади та житимуть за новим адміністративно-територіальним устроєм. Про те, які проблеми громадам доведеться вирішувати після виборів, чим може закінчитись відкриття ринку землі та як район переживає карантинні обмеження у інтерв'ю KV розповів заступник голови Києво-Святошинської районної ради, голова фракції ВО “Свобода” у районній раді Олександр Однороманенко.  KV: Вже четвертий рік ви є заступником голови Києво-Святошинської райради. З якими проблемами до вас найчастіше звертаються мешканці? Олександр Однороманенко: Найчастіше мешканці звертаються з проблемами, які можна назвати особистими. Люди приходять за матеріальною допомогою, потреба у якій виникла через життєві обставини – тяжка хвороба, проблеми у сім'ї. Із земельними проблемами – іноді родичі між собою не можуть поділити спадщину, земельні гектари. Буває, учасники АТО звертаються за допомогою у вирішення питань із виділенням землі. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  З 2015 року почався процес децентралізації і багато функцій були передані органам місцевого самоврядування. Але жителі району цього не розуміють і продовжують звертатись у районну раду. Вони звикли, що це вищий орган влади і тут вирішуються усі питання.  Якщо розумію, що не маю повноважень, аби допомогти у вирішення питання, то направляю депутатське звернення із описом проблеми органу місцевого самоврядування, на території якого проживає людина.  KV: Наскільки складним цей рік є для Києво-Святошинського району? Яка ситуація із бюджетними надходженнями? Олександр Однороманенко: На щастя, районний бюджет не дуже постраждав через карантинні обмеження. Основні податки району – це ПДФО. Великі підприємства, які наповнюють більшу частину бюджету, не припиняли свою діяльність.  Нам вистачає коштів на виплату заробітних плат у повному обсязі, це захищені статті витрат. Плануємо у кінці року мінімальне виконання бюджету.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться KV: Політичну ситуацію у районній раді наразі можна назвати стабільною? Олександр Однороманенко: Я вважаю, що зараз політичну ситуацію у районній раді можна вважати стабільною. Після зміни голови районної ради є депутатська більшість, взаємопорозуміння. Думаю, що без політичної кризи Києво-Святошинська районна рада VII скликання допрацює до кінця своєї каденції.  KV: А які основні проблеми є у Києво-Святошинському районі? Як їх вирішити? Олександр Однороманенко: Основною проблемою залишається вивезення твердих побутових відходів. У 2016 році було закрито сміттєвий полігон у Тарасівці і тепер району нікуди вивозити сміття. Кожен орган місцевого самоврядування самостійно домовляється із полігонами у Васильківському, Бородянському районах. Через це збільшився тариф на вивезення, до того ж полігони не готові приймати весь об'єм сміття, який продукує наш район. А кількість жителів продовжує зростати, будуються нові багатоповерхові будинки.  Побудова сміттєпереробного заводу європейського рівня вирішила б проблему. Але ми розуміємо, як громади ставляться до таких заводів, коли йдеться про будівництво на їхній території. Ми проводили роботу з інвесторами, і головна вимога – достатній об'єм сміття. Окремо кожна громада цю вимогу виконати не зможе, якщо голова ОТГ буде підписувати контракт на ввезення сміття з інших громад на свою територію – виникне конфлікт. Тому потрібно вирішувати сміттєву проблему відразу для всього району. Внаслідок реформи децентралізації район, скоріше за все, зникне з мапи Київської області. Тому цей виклик стоятиме перед Київською обласною радою наступного скликання та перед державою. KV: Є проблеми із дорогами? Олександр Однороманенко: У районі є транспортна проблема. Будуються нові житлові комплекси, збільшується населення, але дороги залишаються старими. Їх ремонтують, вони у гарному стані, але вони вузькі для виїзду у столицю, через це постійні затори. Наприклад, дорога через Бишівську трасу веде у історичну частину села Софіївська Борщагівка. У тій частині розширити дорогу не можна, бо навколо житлові будинки.  Є проєкт побудови дороги по проспекту Небесної сотні, яка має вийти до Житомирської траси. Це частково розгрузить вузький виїзд із Софіївської Борщагівки на Окружну дорогу.  Також є проблема із громадським транспортом. Проведенням конкурсів на перевізників займається Київська ОДА. І часто буває, що подаються перевізники, які обіцяють сучасний транспорт, який відповідає всім вимогам. Після того, як перевізник заходить на маршрут, перший місяць дійсно їздять комфортні нові автобуси. Але потім знову з'являються старі несправні маршрутки. Звісно, що люди не хочуть користуватись таким транспортом. Хто має власне авто – користується ним. Звідси також з'являється проблема заторів. Тому, я вважаю, умови для перевізників мають прописуватись на весь період обслуговування маршруту і їх дотримання мають постійно контролювати. KV: Будівництво сміттєсортувальної станції у Боярці дійшло вже до суду. Що думаєте з цього приводу? Олександр Однороманенко: Я не можу оцінювати, наскільки сміттєсортувальна станція відповідатиме європейським стандартам, але вважаю, що в цілому така ініціатива є правильною. Проблема в тому, що вона з'явилася перед місцевими виборами. Якби Боярська влада почала це робити у перший рік каденції, а не в останній – їм би вдалося. Думаю, до 25 жовтня це будівництво буде у процесі протестів та судів. Одна сторона, яка претендує на голову ОТГ, за будівництво, інша сторона, яка також претендує бути головою, – проти.  KV: Чи підтримує “Свобода” запровадження ринку землі? Аргументуйте. Олександр Однороманенко: “Свобода” була і є проти відкриття ринку землі. Ми вважаємо, що українці мають право на продаж своїх паїв. Але тільки державі. Якщо закон почне працювати у тій редакції, яка є зараз, іноземці почнуть скуповувати нашу землю за бесцінь.  Крім того, партія “Слуга народу” пропонує ввести податок у 6 тисяч гривень за один пай. Це знищить фермерство, невеликих аграріїв та одноосібників які заробляють, аби годувати родину. На мою думку, це ще один спосіб змусити людей продавати свою землю.  KV: Як відкриття ринку землі вплине на аграріїв, яких у районі досить небагато? Олександр Однороманенко: Уся земля, яка є в районі, знаходиться у приватній власності. Тут немає великих господарств, які б обробляли землю. Уся сільськогосподарська земля наразі знаходиться під житловими будинками. На місці сьогоднішніх ЖК декілька десятків років тому були огороди і там вирощували овочі.  KV: Як оцінюєте ефективність реформи децентралізації? Олександр Однороманенко: Ефективність реформи ми побачимо тоді, коли вона запрацює. Але в цілому я вважаю, що децентралізація була нам потрібна. Укрупнення – це позитивні зміни. Якщо говорити про Києво-Святошинський район, то тут є проблема, оскільки 90% населених пунктів є самодостатніми і могли б бути центрами громад, або продовжувати працювати самостійно.  Та в Україні є села, де населення 300-500 людей. І при цьому там є сільський голова, апарат сільської ради, депутати. Податки жителів витрачаються на заробітні плати. І часто, окрім землі, у таких селах нічого немає, тому їм складно розвиватись. Укрупнення у таких ситуаціях – це вирішення проблеми.  Але я вважаю, що деякі райони Київської області не варто було ділити на декілька громад. Наприклад, Переяслав-Хмельницький район було б доцільніше об’єднати в одну громаду. Для порівняння – Циблівська громада має населення трохи більше 6 тисяч людей, а на території однієї Софіївсько-Борщагівської сільради проживає більше 14 тисяч.  KV: Що думаєте з приводу майбутнього поділу населених пунктів Києво-Святошинського району на різні райони? Олександр Однороманенко: Наш район не має міста обласного значення. У нас лише два міста районного значення – Вишневе та Боярка. За методикою ні одне, ні інше місто не може бути адміністративним центром. Ми, як депутати, звертались до Верховної Ради та Кабінету Міністрів щодо збереження цілісності Києво-Святошинського району. Щоб, наприклад, центр був у місті Бучі або Ірпені. На превеликий жаль, за існуючим проєктом населені пункти району розділили між трьома районами.  Я вважаю, що у майбутньому адміністративному-територіальному устрої взагалі не має бути такого поняття, як район. Але для цього потрібно провести Конституційну реформу. Та моно більшість Ради або не може, або не хоче.  KV: Чи усі об'єднані громади району, затверджені перспективним планом, можуть бути спроможними? Де ситуація найбільш складна? Громади намагались відстоювати склад ОТГ у судах? Олександр Однороманенко: На мою думку, усі затверджені громади району будуть спроможними. Найбільшими будуть міські громади – Боярська та Вишнівська, там близько 50 тисяч виборців. Трохи менша, 40 тисяч, Борщагівська громада.  Є і маленькі громади, наприклад, Гатненська – до 10 тисяч. Такі громади мають села, розташовані на трассах державного значення і можуть розвиватись на рахунок податків на акциз.  Деякі громади у процесі об'єднання подавали до судів. Але у районі процес добровільного об'єднання був доволі кволим. Тому це поодинокі випадки.  KV: Як “Свобода” розцінює хід терреформи та осінні вибори, які мають відбутися вже за новою адмінсистемою? Олександр Однороманенко: “Свобода” однозначно буде йти на вибори. Чекаємо остаточно варіанту закону і тоді представлятимемо своїх кандидатів. Проте ми ніколи не втрачаємо зв’язку із нашими виборцями, адже “Свобода” – це перш за все ідея та ефективний менеджмент по її впровадженню, а без контакту із людьми – ефективними бути не можна.  KV: Що думаєте з приводу нового виборчого законодавства? Якими, на вашу думку, повноваженнями мають бути наділені депутати місцевих та обласної рад? Олександр Однороманенко: Закон про депутатів місцевих та обласних рад не змінюється. Депутатам місцевих рад додаються повноваження, які раніше вирішували депутати районних рад. Говорити про зміну повноважень, я думаю, немає сенсу, оскільки законодавець не може затвердити остаточні умови на вибори. Змінювати повноваження вже немає часу.  Незрозуміло, за якою системою обиратимуться депутати – мажоритарною чи за партійними списками. Я вважаю, що у громадах до 10 тисяч виборців має бути мажоритарна система. Щодо партійної системи може бути багато варіантів – відкриті,  закриті списки. Продовжуються дискусії, від якої кількості виборців мають бути партійні списки. Комітет Ради рекомендує від 10 тисяч, в основному законі – від 90 тисяч, а асоціації міст та сіл і громадські організації підписали відкритий лист до Президента та Верховної Ради щодо 50 тисяч. Я думаю, що ця шкала має бути не менше 30 тисяч виборців, максимум – 50.  KV: Як “Свобода” сприйняла перегляд закону про державну мову? Які можуть бути наслідки через внесення змін до закону? Олександр Однороманенко: Ми категорично проти і вважаємо, що державна мова в Україні має бути одна – українська. В офіційних установах, державних структурах ми маємо спілкуватись державною мовою. Навчання має бути українською мовою. Якою мовою спілкуватись вдома із родиною – особиста справа кожного.  Внесення змін до закону про мову призведе до русифікації. Часто кажуть – де була українська мова, там не з'явилися ЛНР та ДНР. Але ж нікого не обмежують у мові спілкування. Навіть якщо ви звернетесь до офіціанта чи продавця російською – вам нададуть відповідь російською. Погано – якщо ви звернетеся українською, а вам відповідатимуть російською.  KV: Чому на майбутніх місцевих виборах люди мають голосувати за “Свободу”, з чим партія йде на ці вибори? Олександр Однороманенко: “Свобода” йде на вибори з відповідальними кандидатами. Депутати від “Свободи” є дисциплінованими, самовідповідальними. Обрані від партії міські голови Хмельницького, Тернопілю та Івано-Франківську є кращими в Україні за різними показниками. За цю каденцію ми довели, що “Свобода” може не тільки протестувати, ходити із прапорами та маршами, але й ефективно працювати в органах місцевого самоврядування.  KV: Що для вас є мірилом успішності політичної партії в Україні? Олександр Однороманенко: Це доволі філософське питання. Я думаю, що мірило успішності для партії в Україні – це довіра людей на виборах.  Читайте: Степан Кузьмич: “Позиція “Свободи” – єдиним і ефективним покупцем землі має стати держава”КиевVласть

Представленный депутатами Верховной Рады в конце июня законопроект № 3618 ограничивает гарантированное Конституцией право владеть, пользоваться и распоряжаться своей собственностью. Он обязует привлекать риелторов к любой операции с жильем, независимо от того, нужны ли участникам риелторские услуги.  Об этом KV сообщил вице-президент ЧАО “ХК Киевгострой” Степан Кударенко.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  “Конституцией Украины гарантировано каждому право владеть, пользоваться и распоряжаться своей собственностью. Законопроект 3618 “О риелторской деятельности” ограничивает это право, поскольку с его принятием любое лицо полноценно не сможет распоряжаться своим недвижимым имуществом, данное не распространяется на государство и органы местного самоуправления, которые являются владельцами государственного и коммунального имущества. Законопроектом предлагается определить индивидуальный регистрационный номер информационного паспорта объекта недвижимости в Единой информационной базе данных в сфере риелторской деятельности, существенным условием договора, по которому объект недвижимого имущества или его часть отчуждается, передается и т.д физическим лицом”, – рассказал Степан Кударенко. Он добавил, что перед заключением любого гражданско-правового договора, объектом которого является недвижимое имущество, будь то продажа, обмен, аренда и т.д. (кроме операций по дарению и наследованию), владельцу имущества будет необходимо получить индивидуальный регистрационный номер информационного паспорта объекта недвижимости с помощью риелтора. Это, в свою очередь, повлечет для владельца дополнительные финансовые затраты. При этом в законопроект №3618 не включены нормы, регулирующие механизмы определения размера платы или установленные ставки за формирование выписок из Единой информационной базы данных, что свидетельствует о наличии в этой части коррупционных рисков. Кроме того, в законопроекте предлагается предоставлять риелторам право собирать информацию, путем предоставления доступа к Электронным и Государственным реестрам и риэлторским запросам, которые из-за отсутствия достаточного контроля со стороны государства дают возможность для совершения мошеннических действий в неконтролируемых масштабах. Степан Кударенко отметил, что законопроектом предусматривается создание электронной базы, в которой будет размещена информация об объектах недвижимости и операциях с ними, что фактически будет дублировать сведения, которые размещаются, в том числе, в Государственном реестре прав на недвижимое имущество, Государственном земельном кадастре. При этом будет отсутствовать ответственный государственный орган по надзору за этой базой. Кударенко подчеркнул, что в законопроекте не учтены принципиальные различия в операциях между жилой и коммерческой недвижимостью, особенно с точки зрения прав инвесторов и защиты конфиденциальности информации. “Законопроект 3618 однозначно требует доработки, в частности на существование недопустимых ограничений в реализации собственниками своих прав, коррупционных рисков и предоставления чрезмерных полномочий риелторам, без четко определенного механизма государственного контроля”, – подытожил вице-президент “Киевгорстроя”. Читайте: С риелтором поневоле: чем обернется закон об обязательном участии риелторов в сделках с недвижимостью Фото: пресс-служба ЧАО “ХК ”Киевгорстрой” КиевVласть

В Верховной Раде (ВР) зарегистрировали проект постановления о назначении очередных местных выборов на 25 октября 2020 года. На временно оккупированных территориях Донбасса и в Крыму выборы, согласно проекта постановления, не назначаются.  Об этом KV стало известно из проекта постановления №3809 “О назначении очередных местных выборов в 2020 году (25 октября 2020 года)”, опубликованного на сайте ВР. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  “Назначить очередные выборы депутатов областных, Киевского городского, районных в городах советов (кроме определенных пунктами 2 и 3 этого Постановления) и Киевского городского головы на воскресенье 25 октября 2020 года”, – говорится в постановлении. Кроме этого указывается, что выборы депутатов ВР Автономной Республики Крым (АРК), депутатов местных советов и сельских, поселковых, городских голов на временно оккупированных территориях АРК, города Севастополя, в отдельных районах, городах, поселках и селах Донецкой и Луганской областей не назначаются и не проводятся. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Инициаторами постановления стали депутаты от фракций “Слуга народа” и “Доверие”, в том числе председатель комитета ВР по вопросам организации государственной власти, местного самоуправления, регионального развития и градостроительства Андрей Клочко, глава подкомитета по вопросам административно-территориального устройства Виталий Безгин, а также областной мажоритарщик Олег Дунда (91 округ) и столичная мажоритарщица Анна Бондарь (округ 220). Также как и остальные соавторы постановления, они – члены указанного комитета.  Нардепы напоминают в пояснительной записке, что Избирательным кодексом установлено, что очередные местные выборы проводятся одновременно на всей территории Украины в последнее воскресенье октября пятого года полномочий местных советов, сельских, поселковых, городских голов, избранных на предыдущих очередных местных выборах. Предыдущие местные выборы состоялись 25 октября 2015 года. Как и тогда, выборы не объявляются и не организовываются в неподконтрольных украинской власти территориях. Читайте: Итоги 25 октября 2015 года по версии “КиевВласть” Напомним, что местные выборы 25 октября с.г., как и выборы народных депутатов, на уровне горсоветов и облсоветов пройдут на основе пропорциональной системы по избирательным спискам кандидатов в депутаты от политических партий. При этом будет применяться избирательная система, которая позволяет персонифицировать голосование за конкретных кандидатов (т.наз. "открытые" списки кандидатов). После секвестра госбюджета-2020, вызванного поисками средств на борьбу с коронавирусной болезнью (COVID-19), финансирование выборов было сокращено более, чем в два раза и составило порядка 1 млрд гривен. Это вызвало беспокойство председателя Центральной избирательной комиссии Олега Диденко, который заявил, что может не хватит денег на работу участковых избирательных комиссий. Но, председатель партии  “Слуга народа” и первый замглавы одноименной парламентской фракции Александр Корниенко заверил, что местные выборы состоятся в установленные законом сроки – 25 октября.  Читайте: Комитет ВР рекомендовал снизить планку партизации и определил форму бюллетеня на местных выборах по открытым спискам Как информировала KV, комитет ВР по вопросам организации государственной власти решил, что выборы по открытым партийным спискам должны проходить в населенных пунктах с населением от 10 тыс. человек. Также комитет утвердил форму будущего бюллетеня на таких выборах. В Раде уже прошел первое чтение законопроект народных депутатов от “Слуги народа” №3485 “О внесении изменений в некоторые законы Украины относительно совершенствования избирательного законодательства”. Документ существенно корректирует действующее избирательное законодательство. Читайте: Новации в Избирательном кодексе от “слуг народа": минимум мажоритарки, залоги для всех и единый киевский округ Фото: “Украинская правда” КиевVласть

Правильніше було б поставити питання інакше: рішення про доцільність відкладення ваших коштів “на вашу старість” маєте приймати ви самі чи за вас це примусове рішення мають прийняти невідомі дяді й тьоті? Наразі вас фактично визнано недієздатним або неадекватом, що не спроможний піклуватися про своє майбутнє. І тому народними депутатами на чолі з Галиною Третьяковою підготовлено і в турбо-режимі просувається проєкт закону №2683 “Про загальнообов'язкове накопичувальне пенсійне забезпечення”. Сутність проєкту: з вашого легального трудового доходу мають примусово утримувати певний відсоток і подвійний з роботодавця, ці кошти мають передаватись приватним структурам для користування три-чотири десятиліття вашими грошима  і “потім” створення умов для вашої безбідної старості. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Найболючіше питання, на яке автори законопроєкту вперто не хочуть відповідати: які сьогодні в Україні існують механізми захисту чи гарантування багаторічних накопичень від інфляційного знецінення, від економічного банкрутства чи від злочинно-шахрайських дій? При відсутності таких гарантій логічним є питання: чому тоді примус? Може нехай сама людина добровільно на свій ризик вкладає “зайві гроші” в іпотеку чи в банки, чи в акції-облігації, чи купує валюту-золото, чи складає під матрац? Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Наступне: а чи варта шкірка вичинки? Від цього питання автори проєкту також ухиляються як можуть, бо за розрахунками (на умовах законопроєкту) “на виході” майбутній пенсіонер отримає (у разі, якщо йому пощастить отримати) в теперішніх грошах десь біля однієї тисячі на місяць. Чи вартують ці ризики такого щасливого фінішу? Багато питань щодо видатків на адміністрування цієї примусової системи. За оптимістичними оцінками це з'їсть від 3 до 7% накопичень. І це без урахування дуже вірогідної колосальної корупційної складової. Вкрай спірним є вплив цього експерименту на рівень тінізації зайнятості та конвертизації зарплат. Достатньо згадати результати зменшення у 2016 році Єдиного соціального внеску(ЄСВ) вдвічі. І що ми маємо на сьогодні з тіньовою економікою? Так то було зменшення ЄСВ, а тут пропонується зростання утримань, як з самої зарплати, так і збільшення нарахувань на фонд оплати праці. Так в чому мотив, який штовхає авторів таких ініціатив? Можна повторювати їх мантри про спасіння дефіцитного солідарного Пенсійного фонду від банкрутства та про примусове піклування про ваше пенсійне щастя. А можна нарешті сказати про корінну вигоду страховиків та інвестфондів. Перші за ваш рахунок отримають (за скромними оцінками) щорічно біля 10 млрд гривень прибутку. Другі щороку матимуть понад 100 млрд гривень “дешевих довгих пенсійних інвестресурсів”, які невідомо коли і в якій сумі  ймовірно прийдеться повертати. Але чи треба економіці саме такі “інвестресурси”? Чи може бізнес сам ефективніше використав би цей “додатковий пенсійний податок” і без дисконту страховикам-перестраховщикам? Зважаючи на ці обставини та спираючись на численний світовий досвід, Міжнародна організація праці застерігає Україну і прямо не рекомендує запроваджувати накопичувальну пенсійну систему в нашій країні. І тим паче – не “приватизувати” пенсійні внески через колосальні економічні, політичні та соціальні ризики. Але названих авторів це не тільки не зупиняє, але й підстьобує в турбо-режимі встигнути протягнути цей закон вже в цьому році. Схоже “пенсійних експериментаторів” підбадьорює досвід безславно-відомого Сергія Мавроді з його МММ та вчення Йосипа Сталіна з його примусовими облігаціями держзайму. Читайте: Кероване безвладдя: куди нас заведе нехтування бюджетною політикою? Сергій Кондрюк, експерт з питань соціально-трудових відносинКиевVласть

Орендарі все сильніше затискують в кут власників землі, щоб накинути зашморг. Мало того, що орендарі відкрили справжнє сафарі на селян-власників землі та змушують продовжувати договори оренди на 10-49 років, так ще й 16 липня починає діяти закон №340-IX, за яким договори оренди продовжуються автоматично – і більшість власників землі, які хотіли б вийти з орендних відносин чи змінити умови оренди, опиняться сам на сам з таким законним рейдерством зі сторони орендарів і життям “по-старому”. Перш ніж розібратися в цій ситуації з рейдерством проти нас, українців-власників землі, прошу всіх, у кого в найближчі три роки закінчуються договори оренди, зробити їх ревізію.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   По-перше. Не продовжуйте договори оренди і не переукладайте їх ні під яким “соусом”. Тим більш – не підписуйте ніякі порожні папери чи не до кінця заповнені документи, навіть якщо їх будуть давати вам на підпис нібито з метою підняти вам орендну плату, зробити індексацію, донарахувати оренду за минулі періоди. Бо це все з високою вірогідністю може перетворитися на продовження орендної кабали. По-друге. Подивіться на дату укладання договору. Тепер дата закінчення дії договору оренди обчислюється не з моменту його реєстрації, а  від дати його укладення – і це вже визначено законом. Орендарі “вдовблювали”, що договір оренди діє з моменту його реєстрації, і у власника землі може залишитися саме таке розуміння. Але орендар може умисно затягувати з реєстрацією, щоб договір було продовжено автоматично – і коли власник землі прийде по своє, то виясниться, що договір кілька місяців чи років тому автоматично продовжився. По-третє. Негайно скористуйтеся правом відмови від поновлення договору. Не пізніш, як за місяць до дати закінчення дії такого договору, ви повинні подати до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяву про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Начебто власникам землі надали право розпоряджатися нею. Це нібито право загорнули в яскраву обгортку під назвою “земельна реформа”. Насправді ж закон про т. зв. “ринок землі” – це закон про право орендаря купити землю, вірніше, віджати її власника-селянина. Розберемо конкретно цю аферу. Проєкт закону №2194 “…щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин…” (прийнятий в першому читанні і включений до порядку денного під №485-ІХ  від 04.02.2020) забороняє власнику землі продавати землю без дозволу орендаря. Проєкт закону №3131 “…щодо детінізації виробництва сільськогосподарської продукції…” (включений до порядку денного) збільшує податок на землю для власника землі в 16,67 рази. Детальніше про №3131: Селяни-злочинці: як влада змушуватиме продавати землю задешево під прикриттям МВФ та Світового банку Проєкт закону №3012 “…щодо приватизації державних і комунальних земель” (включений до порядку денного) створює умови для продажу державної землі. Закон №340-IX “…щодо протидії рейдерству” узаконив автоматичну пролонгацію (продовження) договору без будь-яких попереджень зі сторони орендаря і без будь-якої згоди від власника землі як це було раніше. Все рейдерство проти власників землі буде тепер відбуватися на законних підставах, а саме відповідно до ч. 2 ст. 1261  Земельного кодексу України: “…Якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається”. Втім, цим же законом внесено зміни до ст. 19 закону “Про оренду землі” і тепер вона звучить так: "Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права". Таке трактування ст. 19 чітко визначає, що договір оренди діє з моменту укладання, а не з моменту реєстрації, як це визнавали суди за бажанням орендарів. Саме цим користувалися орендарі, затягуючи реєстрацію і додаючи додаткові роки до прибуткової оренди. Зараз, враховуючи те, що власники землі можуть бути не обізнані в таких змінах, орендарі умисно будуть маніпулювати та приховувати цю інформацію. Мовляв, доки власник думає, що договір ще діє певний час (бо з моменту реєстрації), його буде автоматично продовжено  – і знову нескінченна орендна кабала. Як бачимо, закони прописані саме під українського орендаря – на його добру волю, спроможність та виключно його радість і благополуччя. Завдання для орендаря №1 – продовжити договори оренди в будь-який спосіб. Договір оренди гарантує орендареві довгі роки прибутковості, матеріальних благ, а головне – він і тільки він зможе купити землю і залишитися царювати на землі назавжди, ще й передати її діьям, онукам, правнукам. Тому власникам землі в жодному разі не потрібно переукладати договори оренди землі! Читайте: Не укладайте договори оренди землі. Повертайте землю собі Чому ж таки орендарі хочуть продовжувати договори оренди? Ще до закінчення договору 2-3 роки, а орендарі наполегливо шантажують і погрожують переукласти.  Першою і головною причиною є те, що орендарі хочуть потрапити під дію ними ж пролобійованих  законів. Ці закони повністю захищають орендаря від будь-якої конкуренції, в тому числі – від потенційних іноземних покупців, які  теоретично могли б платити за землю більш високу ціну. Оренда для орендаря – захисна оболонка, імунітет, гарантія його надприбутків за рахунок українців-власників землі. Другою причиною є те, що орендарі хочуть купувати землю, але за ціною оренди на 49 років з додатковими угодами, які, у разі відкриття т. зв. “ринку землі”, перетворять для орендаря землю з орендованої на власну. Тільки за умови існування оренди землі орендарі зможуть викуповувати чи “віджимати” землю задешево. Третьою причиною є те, що земля, яка перебуває в оренді, може бути продана її власником, але при цьому договір оренди продовжуватиме діяти. Покупцем землі може бути орендар або інша особа. Для не орендарів в такому випадку земля – менш цікаве придбання, ніж вільна від оренди земля. Відповідно, за землю в оренді даватимуть значно меншу ціну, або вона буде взагалі не цікава, як об’єкт купівлі. Бо ви ж не будете купувати автомобіль, який ще буде 5 років їздити в оренді в службі таксі? Для орендаря дуже вигідно, коли він купуватиме землю, яка у нього в оренді. І чим триваліший строк такої оренди, тим нижчу ціну може пропонувати орендар – бо фактично тільки він єдиний покупець на цю землю. Четвертою причиною є те, що орендарю вигідна оренда. Він багатіє на вашій землі, забираючи собі, по суті, належний вам прибуток від землі. Тому йому потрібна якомога довша оренда вашої землі – якомога довше закріпачення вас, власників землі. П`ятою причиною є те, що, орендарі бояться, що власники землі, якщо їм нададуть право розпоряджатися (продавати) землю, по закінченні договору оренди запропонують землю іншим покупцям за ціною, яку орендар не хотів би заплатити чи не має змоги заплатити за вашу землю. Шостою причиною є страх орендарів, що власники землі можуть скоро усвідомити, що вони спроможні самостійно (особисто чи через участь у Товариствах власників землі) господарювати на своїй землі. А значить, збільшать у кілька разів дохід від землі та цінність власної землі. Оренда землі і її зарегульованість в інтересах орендарів, фермерів і аграрних олігархів стає все більше антинародною, діє проти українського суспільства, проти держави Україна. По суті, оренда землі і діяльність, пов’язана з нею, вже стала злочинною – залишилося лише визначити  кримінальну відповідальність. Протидіяти цьому розгулу орендарів і їх лобістам можливо лише в Об’єднанні власників землі та самостійному господарюванні через участь у Товаристві власників землі. Читайте: Ціна землі – ціна життя. Якою ж буде ціна землі за життя? Необхідно вимагати від влади законодавчо надати право власникам землі розривати договори оренди – тільки це може бути ознакою вільного розпорядження землею.  Законопроєкт, який би визначив прогресивний шлях розвитку земельних відносин і позитивно б вплинув на розвиток аграрної галузі є – це проєкт закону №3208 "Про прогресивні земельні відносини", який 12 березня ц.р. зареєстровано в парламенті. Він пропонує таке: надає права і можливості власникам землі самостійно господарювати через участь у товариствах власників землі; надає право розривати договори оренди для переходу до самостійного господарювання; надає право товариствам власників землі отримувати державну підтримку, в тому числі дешеві кредити за рахунок прямого державного кредитування; надає можливість отримувати дешеве споживче кредитування; визначає ціну землі у разі її продажу громаді чи державі. За умови його прийняття, власники паїв мали б змогу підготуватися і до вищезгаданої детінізації, і до інших сюрпризів від аграрного лобі. Але пріоритети наших парламентаріїв при розгляді "земельних" законопроєктів усім уже зрозумілі. Читайте: Затінізована земля: повернути землю собі Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформи КиевVласть

Специалисты столичного КП “Плесо” инициировали петицию президенту Украины “О запрете фосфатных моющих средств для улучшения состояния водных объектов Украины”. Президента Владимира Зеленского просят привлечь ученых и институты гражданского общества к разработке такого законопроекта внести его на рассмотрение Верховной Рады Украины. Об этом KV стало известно из сообщения пресс-службы КП “Плесо” в соцсети Фейсбук и текста обращения на сайте электронных петиций президента Украины Владимира Зеленского.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  “Массовое использование бытовой химии с содержанием фосфатов и других соединений фосфора является одним из главных факторов загрязнения поверхностных водных объектов Украины и приводит к фосфатному отравлению водных гидроэкосистем и цветению (эвтрофикации) воды в реках и озерах, которое приобретает особо крупных масштабов в жаркий летний период”, – сказано в петиции. Автор петиции Богдан Богдан отмечает, что фосфаты попадают в поверхностные водоемы со сточными водами и становятся удобрением, которое способствует ускоренному росту сине-зеленых водорослей.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Попадание в водоем 1 грамма фосфатов провоцирует рост 5-10 кг сине-зеленых водорослей. При одной стирке фосфатными моющими средствами в воде оказывается до 16 г фосфатов.  Подчеркивается, что большинство очистных сооружений не способны качественно очистить воду при наличии сверхнормативных (превышение в 5-6 раз) концентраций химических веществ. Очистительная мощность сооружений не была рассчитана на такое количество загрязнителей, которая сейчас попадает в сточные воды.  Читайте: Очистительные сооружения в Бортничах работают по стандартам, на которые не были рассчитаны “Отмирая, сине-зеленые водоросли поглощают кислород и выделяют токсичные вещества. Как следствие – от недостатка воздуха гибнет рыба и страдают другие представители водной фауны. Катастрофически снижается пригодность воды для питьевых и рекреационных потребностей населения, возрастает риск распространения инфекционных болезней среди посетителей пляжей, теряется туристическая привлекательность водных объектов”, – написано в обращении к Владимиру Зеленскому. Автор петиции указывает, что Украина должна придерживаться европейских норм в области водной политики, а европейский рынок лишен моющих средств, содержащих фосфаты, с 2013 года. Кроме того, в Японии применение фосфатов в стиральных порошках прекратили в 1976 году. В петиции указано, что проектом закона должны быть предусмотрены: действенные правовые механизмы контроля за отсутствием соединений фосфора в представленной на рынке продукции; ощутимая для производителей и импортеров ответственность за нарушение закона и эффективные процедуры привлечения к такой ответственности; мероприятия, которые будут стимулировать производство и использование экологически дружественных моющих средств; методы регулирования, которые позволят предотвратить установление необоснованно высоких цен на бесфосфатную бытовую химию. “Совершенствование законодательства позволит существенно ослабить цветения воды в водных объектах и ​​улучшить состояние окружающей природной среды по всей территории Украины”, – подытожил автор петиции. Как ранее сообщала KV, в “Киевводоканале” зафиксировали ухудшение показателей качества сточных вод, поступающих на Бортническую станцию ​​аэрации. Превышение нормы концентрации азота аммонийного было зафиксировано более чем в 2,5 раза, а фосфатов – почти в 2 раза. Читайте: Госводагентство назвало “Киевводоканал” крупнейшим загрязнителем вод в 2018 году Фото: Українська правда КиевVласть

Київщина знову підбиває щотижневі підсумки. Незважаючи на карантин, регіон планово долучився до програми великого будівництва. Динаміка захворюваності на коронавірус знижується, і не в останню чергу завдяки зусиллям місцевих громад. Гострим залишається питання районування Київщини, у якому останнє слово – за Кабміном та ВР. Як стало відомо KV, 8 липня 2020 року голова Київської ОДА Василь Володін провів брифінг за участі регіональних ЗМІ. Епідемситуація За період з 14.03.2020 всього до Київського обласного лабораторного центру надійшло 6291 підозр на COVID-19. За останню добу отримано 30 повідомлень про підозру.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  “Головна тема останніх чотирьох місяців – протидія епідемії коронавірусу; інфекція стала викликом не тільки для України – для всього світу. На сьогодні можемо впевнено сказати, що область завдяки вчасно вжитим, хоч і не завжди популярним заходам, гідно витримала цей виклик. Ми не допустили у нас європейського розмаху поширення хвороби”, – заявив Володін.  На сьогодні відомо про 55 жертв коронавірусу за період з часу, коли був оголошений карантин – це менше 2% від усіх хворих на COVID-19 в Україні. Аналогічний показник становить 2,6% від усіх хворих. З моменту епідемії в області лабораторно підтверджено 2853 випадки і більшість з них, 2278, лікується на самоізоляції під медичним спостереженням. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Зараз є 825 ліжок для стаціонарного лікування, вони готові до прийому хворих, якщо в них будуть ускладнення. Тут перебуває 125 осіб, одужало 1623 особи. Медичне спостереження встановлено за майже 11 тис. контактних людей. Економіка Рівень промислового виробництва на сьогодні на рівні 89%, причини його зниження — призупинення діяльності підприємств через запровадження в Україні карантину, скорочення поставок сировини для харчової промисловості, зниження попиту на окремі види продукції та довготривалість процесів реконструкції та технічного переоснащення виробничих потужностей.  Разом з тим майже на дві третини зросли обсяги виробництва у видобувній промисловості і розроблянні кар'єрів; зростання демонструє виготовлення виробів з деревини і паперу та поліграфічної продукції, вказує Володін. Обсяг продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств зменшився на 1,2% і склав понад 4,8 млрд гривень — це третій результат в Україні. За обсягами виробництва сільгосппродукції із розрахунку на одну особу частка Київщини в загальному сільгоспвиробництві в Україні — 8,7%.  Підприємства регіону виконали будівельних робіт більш як на 3,3 млрд гривень по Україні — це шосте місце, майже на 17%  більше від минулорічного показника. Обсяг виробництва інженерних споруд збільшився на 47,4%; тим часом стали менше зводити нежитлові будівлі — на 9,2%, та більше житлових – 6,1%. “Ми треті в Україні і за розміром середньомісячної номінальної зарплати: вона складає 11123 грн – це на 8,3% більше за попередній період та у 5,3 рази вище рівня прожиткового мінімуму на одну працездатну особу”, — зазначив голова КОДА Володін. Середній розмір пенсії зріс на 16,6% і складає 3425 грн. Основні джерела наповнення місцевих бюджетів – це податок, збір на доходи фізичних осіб, питома вага якого в доходах загального фонду місцевих бюджетів становить 59,9%. У цифрах за 5 місяців це склало майже 4 млрд гривень, або на 8% більше порівняно з вищезгаданим періодом. Читайте: Голова КОДА розповів про розвиток економіки Київщини  Обласні програми Володін також вказує, що Київська облдержадміністрація розробила план заходів з реалізації у 2021-2023 роках “Стратегії розвитку Київської області на шестирічний період (2021-2027 роки)”. Цей план заходів був затверджений на минулій сесії Київської обласної ради 22 червня 2020 року. За словами Володіна, в КОДА підготували зміни до 20 цільових програм Київщини, додатковий ресурс склав приблизно 603 млн гривень. У червні майже половина цих коштів — 254,3 мільйонів гривень — пішли на комплексну програму “Здоров'я Київщини”. Ці кошти були виділені на фінансову підтримку закладів охорони здоров'я — це фінансова підтримка, яка пов'язана також із впровадженням другого етапу медичної реформи; друга частина цих коштів пішла на закупівлю медичного обладнання.  “Знову ж таки, це питання пов’язане з медичною реформою —  щоб наші обласні лікарні мали можливість протестувати і укладати договір з НСЗУ на пакети на відповідне фінансування. Воно також пов'язане із наявністю відповідного обладнання, тому ці кошти передбачені на обладнання в лікарні. З наступного року заклади ОЗ зможуть підсилитися з фінансової точки зору й отримувати кошти з бюджету”, — зазначив Володін. 35 мільйонів гривень виділено на придбання обладнання для харчоблоків освітніх закладів. 28,9 млн гривень виділено на забезпечення населення області якісною питною водою, централізованим водопостачанням та водовідведенням. Програма енергозбереження на 2018-2020 роки: в цьому році дія програми завершується, в КОДА працюють над тим, щоб або її продовжити, або розробити нову програму. На наступний рік на розробку або продовження програми передбачено 22 млн гривень. Програма будівництва — виділено 174 млн гривень. Серед об’єктів будівництва — садочки, школи, дороги, об'єкти соціальної інфраструктури і тд.  Екологічні програми — 37,3 мільйони гривень: це в тому числі і заходи з ліквідації стихійних сміттєзвалищ.  “Це те, що для нашої області є, на моє переконання, великою проблемою і ми спеціально почали виконувати за програмою ці заходи, щоб ліквідувати стихійні сміттєзвалища”, — додав Володін. На обласну цільову комплексну програму “Безпечна Київщина” виділено майже 10 мільйонів гривень на модернізацію інтегрованої комплексної системи відеоспостереження. Це питання відділу аналітики та встановлених на дорогах камер – є конкретні результати, завдяки камерам та відділу аналітики підвищується рівень розкриття злочинів. Читайте: Київська обласна рада переформатувала бюджет-2020  Велике будівництво У березні в Україні стартувала програма президента України Володимира Зеленського “Велике будівництво”, частка Київської області в цьому проекті – 18 об'єктів, ступінь будівельної готовності об'єктів на сьогодні — 55%.  “Загальноосвітні навчальні заклади готові на 55%, дошкільні навчальні заклади – на 66%, стадіони – на 45%. До кінця року всі об‘єкти плануємо завершити. Це один з найвищих показників в Україні”, – зазначив очільник області. Читайте: У березні на Київщині стартує національна програма “Велике будівництво” Також він повідомив, що в рамках “Великого будівництва” планується реалізація 13 проектів з модернізації та облаштування приймальних відділень опорних закладів охорони здоров’я. Також в рамках проекту “Велике будівництво” заплановано фінансування 29 об'єктів дорожнього господарства: з них 6 – перехідні об'єкти з попереднього року, 23 запланованих на будівництво в цьому році. Всі об'єкти мають бути завершені до середини цього року, зазначив Володін. Об’єкти у переліку визначалися за кількома критеріями: 1. Нагальна необхідність для населення; 2. Об’єкт не має стати “довгобудом”, 3. Можливість співфінансування з місцевого бюджету; 4. Наявна проектно-кошторисна документація. Повний перелік об’єктів було опубліковано на сайті КОДА, зазначив голова адміністрації. Читайте: Готовність об'єктів “Великого будівництва” на Київщині – 55%, що є одним з найвищих показників в Україні Закупівля ШВЛ В червні заклади охорони здоров'я області І-ІІ хвилі отримали 13 аналізаторів газів крові з аналізом електролітів. Приладдя закуплене за кошти обласного бюджету. Також придбано 11 апаратів штучної вентиляції легень середнього класу, лікарські засоби для надання медичної допомоги хворим на covid-19 у повному обсязі згідно тих потреб, які виставляли самі лікарні. Всього в області на сьогодні є 249 апаратів штучної вентиляції легень. Потреба в цих апаратах є низькою — на них перебуває не більше п'яти осіб одночасно. Читайте: Голова КОДА ініціював розслідування неправомірних дій щодо зриву поставки ШВЛ та привласнення понад 10 млн гривень Заходи з попередження “ковіду” Губернатор зазначив, що КОДА щоденно моніторить показники динаміки випадків інфікування covid-19, оперативно вживає відповідних заходів. Зокрема, 25 червня, на позачерговому засіданні комісії ТЕБ та НС ухвалили низку рішень щодо посилення протиепідемічних заходів – а саме заборону проведення заходів на більше ніж 50 чоловік. Також діє заборона роботи розважальних закладів після 22 години. “Тут ми говоримо про нічні клуби. Статистика в інших регіонах України підтверджує, що якщо туди попадає хвора особа, люди між собою контактують і відбувається поширення і спалах хвороби по області”, – заявив голова КОДА. За рішенням органів місцевої влади створено постійні мобільні групи із залученням громадських формувань з охорони громадського порядку та муніципальних патрулів для нагляду за дотриманням на об'єктах торгівлі протиепідемічних заходів. До патрулювання залучені працівники ГУНП, головного управління Держпродспоживслужби та інші відповідні контролюючі органи. Перевірили 22 об'єкти з масовим перебуванням людей та 3360 суб'єктів господарювання, виявлено 1123 правопорушення, складено 85 адміністративних протоколів; поліція задокументувала 523 факти порушення. “Спільні заходи дають очікуваний результат: на сьогодні ситуація з епідемією в області у нас – ми вважаємо і переконані в цьому – стабілізувалася. Це ми бачимо, в першу чергу по статистиці. Так, 19 червня показник завантаженості ліжок становив 25,21% – сьогодні, 8 липня, він знизився до 15,15%, тобто, фактично на 10% впав показник завантаженості ліжок”, – коментує голова КОДА.  Щодо тестування, то тут, за словами Володіна, охоплення складає 38,97% за останні 7 днів на 100 тисяч населення; за нормою має бути понад 24%. Відсоток виявлення – 6,45%, має бути менше 11%. Динаміка захворюваності на сьогодні – 0,52%, норма – менше 10%, практично немає спалахів. Читайте: На Київщині послаблено карантин: відновлюють роботу транспорт та дітсадки- Василь Володін Спорт, ЗНО, соцдопомога За словами Володіна, триває розбудова спортивної інфраструктури Київщини: проведені публічні закупівлі спортивного обладнання та інвентарю для облаштування спортивних майданчиків зі штучним покриттям, тренажерним обладнанням майже на 19 млн грн. Всього область отримає 22 спортмайданчики. Практично кожен тиждень, додає Володін, 1-2 майданчики відкриваються на Київщині. До кінця липня планується відкрити ще 15 спортивних майданчиків зі штучним покриттям. Очільник адміністрації каже, що приділяє увагу і сам особисто інспектує пункти проведення зовнішнього незалежного оцінювання. За його словами, наразі негативів стосовно його проведення немає, а підвіз абітурієнтів працює на 100%. Не стовідсоткове відвідування зовнішнього незалежного оцінювання пов'язане з небажанням майбутніх студентів, які попередньо записалися, приходити на тестування. З початку року надано грошову допомогу учасникам АТО та членам їх сімей, родинам героїв Небесної сотні та учасникам Революції гідності у розмірі приблизно 10 млн гривень; за місяць придбано чотири квартири дітям-сиротам, за планом до кінця року – придбати всього 95 таких квартир. Допомогу надано 20,5 тис. інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам всього на 42 мільйони гривень. Житлові субсидії: станом на 1 липня нараховано житлових субсидій 94,1% господарств, з них 93,9% отримують субсидію готівкою, 200 домогосподарств — безготівково. Всього пільгами житлово-комунальних послуг охоплено 201,7 тис. мешканців Київщини. Реформа децентралізації – на завершальному етапі  Наразі у регіоні утворено 24 об'єднаних територіальних громад, які чекають на призначення перших виборів; це 19,8% відсотка від загальної чисельності населення Київщини. Лідерами щодо охоплення об'єднаними територіальними громадами є Баришівський, Тетіївський, Переяслав-Хмельницький та Броварський райони. Читайте: Проєкт “Децентралізація”: села Київщини боронитимуть право на добровільне об'єднання в суді  Щодо перспективного плану формування територій громад – Кабмін ще 20 травня затвердив перспективний план, який передбачає створення 69 об'єднаних територіальних громад середнього та високого рівня спроможності. Всі 33 ОТГ, які пройшли шлях добровільного об'єднання, включені до перспективного плану формування територій громад Київської області. “Якщо громади ухвалювали рішення про добровільне об'єднання, оформили і належним чином подали ці документи, то ми зі свого боку, навіть отримавши таке право по закону, не змінювали їхню конфігурацію, так і залишили у перспективному плані. Тим громадам, які за об'єктивними і суб'єктивними причинами не змогли цього зробити, ми проводили відповідну оцінку їхньої спроможності, максимально враховуючи їх побажання, але наскільки це було можливо – тому що часто в громадах не було повного консенсусу”, – додає Володін. Читайте: Переяславщина просить нардепів залишити у спокої район  Питання районування  Від Київської облдержадміністрації у Міністерство розвитку громад та територій України було подано 2 варіанти, один з них – проект із шістьма районами: Бучанський, Фастівський, Обухівський, Білоцерківський, Бориспільський та Переяславський. “За місяць ми провели шість нарад з представниками органів місцевого самоврядування щодо визначення центрів районів, результати цих зустрічей передані на розгляд комітету Верховної Ради та профільним міністерствам. Це пов'язано з тим, що наразі у комітеті Верховної Ради розглядається це питання і ВР прийматиме остаточне рішення щодо конфігурації районів і районних центрів, рішення очікується вже найближчим часом”, — заявив очільник КОДА. Він також додав, що при поділі на 6 районів у КОДА враховували як методику мінрозвитку громад, так і бажання громад. “Але за методикою на 100% виконати їх було неможливо, оскільки багато міст-кандидатів на роль райцентру розташовані занадто близько до Києва, усі великі міста обласного значення сконцентровані навколо столиці. Щодо лівого берегу, то адміністрація подавала пропозиції щодо створення Броварського та Переяславського районів, велися консультації”.  Наразі, запевняє очільник КОДА, відбувається певна зміна конфігурації на рівні комітетів ВР, є ініціативні групи, гостро постають політичні питання.  “Але моя позиція така — область має лишатися в нинішніх межах. Місцева інфраструктура буде відповідальністю ОТГ, а коли в районному центрі буде префект, районні центри перейдуть під відповідальність державної влади”, — зазначає керівник КОДА. Читайте: В КОДА обговорили принципи нового районування Київщини Різне Наприкінці брифінгу Василь Володін відповідав на питання журналістів.  Зокрема, що стосується призначень людей на посади голів райдержадміністрацій, Володін пояснив: кандидатури має право подавати лише голова КОДА, а на посаді саме голови, а не виконуючого обов’язки, він нещодавно. Деякі кандидатури вже подано на затвердження, це питання він вважає першочерговим. Питання підвозу школярів шкільними автобусами: наразі кошти, які йшли на фінансування роботи цієї програми, були перерозподілені на боротьбу з коронавірусом. За першої можливості кошти повернуть знову на виконання цієї програми. Хіба не щодня — чимало займань на території області через підпал сухої трави, каже Володін. Що ж до Чорнобильскої зони, до гасіння пожеж на цій території вимушені були залучати більш ніж 1000 людей особового складу ДСНС, очільник КОДА особисто виїжджав на місце.  “Є величезне питання, чому не відбувалося належних заходів з превенції у Зоні Відчуження. Питання також пов’язано з тим, що Зоною опікується спеціальне Державне агентство, яке управляє усіма процесами. Я звертався до РДА, щоб вони за змоги виділяли техніку, тощо. Була проведена велика робота з запобігання поширення загорянь. Ми готові до того, що вони можуть траплятися, але повинні бути проведені певні превентивні заходи, аби вогонь не охопив десятки га”, — відповів Володін. Нагадаємо, як писала KV, столичному регіону поки вдалося уникнути посилення карантину. Навіть враховуючи новий спалах інфекції, область не перетнула граничної межі. На тлі цих новин поліція посилить контроль за маршрутниками. А також розслідуватиме обставини скандальної закупівлі областю апаратів ШВЛ. Читайте: Коронавірус на Київщині: влада розслідує закупівлю апаратів ШВЛ, новий спалах інфекції у Бородянці фото: KV  КиевVласть

Проведення освітньої реформи, що розпочалася в Україні 1 вересня 2018 року передбачає створення нової системи освітніх закладів. Нова українська школа проводитиме навчання на початковому, базовому середньому та профільному середньому рівнях. Однак, створення такої системи означає не оптимізацію, а попросту закриття 10-11 класів у більшості шкіл України. Про яке конституційне право на освіту може йти мова, коли для більшості учнів навчання в 10-12  класах стане недосяжним? Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Дискримінаційні норми Згідно з Законом “Про повну загальну середню освіту”, створення, реорганізація, ліквідація чи перепрофілювання комунальних ліцеїв (освітні заклади ІІІ ступеня) належить до відання відповідних органів місцевого самоврядування, з населенням міст понад 50 тис. Тобто, цілком імовірно, що у малих населених пунктах – а таких в Україні 77% від загальної кількості міст, не існуватиме загальноосвітніх закладів ІІІ ступеня взагалі. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Це – пряма дискримінація учнів залежно від місця проживання. Крім цього, тисячі вчительських ставок потраплять під скорочення. Деякі батьки будуть не в змозі забезпечувати транспортні витрати чи супровід учнів, особливо у малозабезпечених чи багатодітних сім'ях. Доступ до повної середньої освіти матимуть лише міські учні, переважно з заможних родин.  Витрати на дорогу А тепер порахуємо, у яку суму обходитиметься доїзд у старшу школу, припустимо, учню 10 класу з с.Васючин, школу якого понилизи у ступені, до районного центру. Це місто Рогатин, що на Івано-Франківщині. Відстань між Васючином та Рогатином 18,2 км, прямий автобус ходить лише 2 рази у день. І не факт, що на ньому учень встигне дістатися до школи вчасно. Ціна за проїзд становитиме 15-20 грн, тобто 630-840 грн в місяць. При чому, середня зарплата в Івано-Франківській області – близько 9000 тис (знову ж таки, у районних та сільські населених пунктах, дохід може бути нижчим середнього). Тому лише доїзд до школи буде витрачати немалу частку сімейного бюджету, особливо якщо, наприклад,  у сім'ї двоє учнів старших класів, або сім'я неповноцінна. Які альтернативи дає система освіти, якщо батьки не володіють такими коштами? Можна припустити, що учні зможуть продовжити навчання в 10-12 класах у школах сусідніх сіл. Але де гарантій того, що ці школи не знизять в ступені надалі? Однак, до найближчої від Васючина школи все ж доведеться долати понад 4 км. Органи місцевого самоврядування обіцяють забезпечити учнів шкільними автобусами. Але це задоволення не з дешевих. Популярний шкільний автобус “Богдан” (власник компанії, до речі, Олег Гладковський, відомий корупційними справами в оборонці) коштує близько 1,7 млн грн. Додаймо до цього витрати на зарплати водію/водіям, паливно-мастильні матеріали, технічне обслуговування, гараж… Вартість лише одного автобуса, без його обслуговування, співвідноситься з 212 зарплатами вчителів, що підлягають скороченню. Ситуація у містах Однак, масове закриття очікує і старшу школу великих населених пунктів. Наприклад, у Миколаєві, згідно з Дорожньою картою приведення мережі закладів загальної середньої освіти м.Миколаєва відповідно до вимог Закону України “Про освіту” (2019-2022 роки): https://cutt.ly/hoSkfth , до 1 вересня 2020 початковий етап реорганізації (без можливості навчання у старшій школі) торкнеться 28 шкіл. Миколаївські загальноосвітні заклади зазнають ліквідації чи об'єднання і у наступні навчальні роки. Близько 60% 10-11 класів Миколаєва під загрозою закриття. Підлягають реорганізації і столичні школи: за даними Перспективного плану розвитку мережі закладів загальної середньої освіти Дніпровського району м. Києва на період 2019-2022 років (https://cutt.ly/GoSkukf ) 7 шкіл району припиняє набір у 10-ий клас з 2019/2020 навчального року, ще 17 – з 2020/2021. На Кіровоградщині: в Олександрівському районі відбулися акції протесту проти закриття 10-11 класів. Причина цьому знову ж таки перспективні плани, за якими ІІІ ступінь зберігатимуть менше ніж 30% загальноосвітніх закладів: з 7 шкіл І-ІІІ ступеня залишатиметься лише 2. Питання загальної освіченості населення особливо актуальне. Страшно уявити країну, де лише “обрані” матимуть змогу здобути не те що вищу, а обов'язкову середню освіту. Підлітки 16-17 років, особливо з неблагополучних сімей, залишатимуться без елементарних знань. Як наслідок, це призведе до криміналізації, маргіналізації населення, збільшення рівня бідності та стане одним з найбільш кричущих показників неефективності освітньої реформи.  Катерина Одарченко, партнер SIC Group UkraineКиевVласть

В Офисе Президента (ОП) не нравится, что комитеты согласовывают законопроект об интерпелляции, который дает возможность депутатам по решению профильного комитета вызвать на “ковер” отдельного министра и простым голосованием в 226 голосов уволить его. Владимир Зеленский уже провел несколько встреч с депутатами своей фракции, а глава ОП Андрей Ермак якобы звонил руководителям фракции и комитетов с просьбой не рассматривать этот "очень вредный" законопроект.  Об этом KV стало известно из статьи “Украинской правды” (УП). Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Для президента Владимира Зеленского сейчас назрела очень важная проблема – попытка парламента занять позицию и демонстрировать президенту, что Верховная Рада (ВР) может обойтись и без его благословения в разных вопросах, в т.ч. кадровых, пишет издание. “Примером такой самостоятельности может быть законопроект об интерпелляции. Если Рада проголосует этот закон, то по решению профильного комитета сможет вызвать на отчет отдельного министра и простым голосованием в 226 голосов освобождать его”, – говорится в статье. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться По данным журналистов, руководитель ОП Андрей Ермак уже прозвонил руководителям фракции “Слуга народа” и парламентских комитетов, чтобы те отказались от рассмотрения этого законопроекта, потому что он "очень вредный". Народный депутат Ярослав Железняк из партии “Голос”, который числится первым среди авторов законопроекта №3499 “Об интерпелляции” на своей странице в сети Facebook написал, что “оказывается, наш закон об интерпелляции портит настроение за стенами Рады… Ничего, мы всех примирим путем принятия законопроекта в ближайшее время (…). Сколько нужно будет менять того или иного министра, будем менять, а другого выхода нет”. Отметим, что президент, понимая сложившуюся ситуацию, решил провести ряд встреч с частью народных депутатов из фракции “Слуга народа”.  По словам собеседников “УП”, "у президента сложилось впечатление, что его кто-то пытается оттеснить от прямого контакта со своими, с депутатами. И Зеленский решил всех увидеть, всех выслушать. Сейчас к нему друг за другом ходят все наши группы во фракции, эти 15, которые сформировали официально еще в начале работы". Заместитель главы фракции "Слуга народа" Евгения Кравчук ранее заявляла, что "сейчас действительно проходят встречи президента Украины с народными депутатами от фракции "Слуга народа". Они начались еще на прошлой неделе (29 июня – 5 июля) и продлятся в течение июля", – отметила Кравчук. “Это хороший формат не только обменяться мнениями, задать вопрос президенту, но и подытожить год работы Верховной Рады и наметить ближайшие и среднесрочные планы”,– резюмировала заместитель председателя пропрезидентской фракции. Напомним, что среди авторов законопроекта №3499 “О интерпелляции” такие известные личности партии “Слуга народа” как спикер Дмитрий Разумков, первый вице-спикер Руслан Стефанчук, председатель фракции Давид Арахамия и его первый заместитель Александр Корниенко, одна из зампредов фракции Евгения Кравчук, а также главы комитетов Галина Третьякова (комитет по вопросам социальной политики и защиты прав ветеранов), Денис Монастырский (комитет по вопросам правоохранительной деятельности), Дмитрий Наталуха (экономический комитет) и другие. Данный законопроект должен обеспечить осуществление ВР контроля за деятельностью Кабмина путем установления права нардепов инициировать проведение обязательных слушаний по вопросам деятельности отдельного члена Кабмина и давать оценку его работы.  Кроме этого, обеспечивается создание четких организационно-правовых рамок взаимодействия органов законодательной и исполнительной власти. Законопроект также детализирует конституционные полномочия ВР в сфере осуществления контроля за реализацией правительством внешней и внутренней политики государства. Что касается увольнения министров, то инициировать процедуру сможет определенный комитет или 45 народных депутатов. Далее вопрос рассматривается в профильном комитете, а когда он дает заключение – выносится на пленарное заседание. Если решение о неудовлетворительной работе члена Кабмина набирает 226 голосов, премьер-министр в течение 15 дней обязан внести представление о его увольнении. В случае, если премьер этого не делает, вопрос включается в повестку дня парламента без голосования, и парламент сам принимает решение об увольнении министра. В связи с принятием этого законопроекта будут внесены изменения в действующее законодательство. В частности, в Регламенте ВР, утвержденном законом "О Регламенте Верховной Рады Украины" предлагается дополнить главу 38 новыми статьями, которые определяют: а) порядок подготовки к рассмотрению ВР вопроса о интерпелляции члена Кабмина; б) результаты рассмотрения ВР вопроса о интерпелляции члена Кабмина.  Закон "О Кабинете Министров Украины" дополняется нормой, которая определяет, что член Кабмина (кроме премьер-министра) может быть освобожден от должности ВР, в том числе по результатам интерпелляции, определенными этим законопроектом. Изменения коснутся и закона "О комитетах Верховной Рады Украины" в части закрепления права по комитетами ВР на интерпелляцию как одного из направлений их контрольной функции. В пояснительной записке к законопроекту отмечается, что институт интерпелляции заимствован из парламентской практики зарубежных стран и используется во многих европейских государствах с парламентской или смешанной формой правления. К примеру, в Польше к числу наиболее широко используемых в парламентской практике форм получения информации и осуществления контроля над исполнительной властью относятся депутатские интерпелляции, запросы и вопросы.  Порог интерпелляции в разных странах отличается друг от друга: например, в Литве, пятая часть членов Сейма может направлять интерпелляцию к министрам (29 депутатов из 141), в Северной Македонии интерпелляция правительственного чиновника может быть инициирована по меньшей мере пятью депутатами из общего количества – 120 депутатов, в Нидерландах нужно 30 из 150 членов парламента. Читайте: “Слуги народа” разрешат игорный бизнес за баснословные деньги Фото: РБК КиевVласть