четвер, 28 березня 2024 г.

Три кити мікрорайону Совки

Три кити мікрорайону Совки

Київ – механізм, що складається з десятків деталей. Одна відповідає за відпочинок, друга – за роботу всього механізму, третя – за спокійний сон. Я про мікрорайони Києва, про такі рідні для всіх слова, як Шулявка, Голосієво, Академмістечко, Оболонь, Троєщина, Поділ, Дарниця. Нашою школою був район, а вчителькою – вулиця. 

Так само коріння поєднує мене з мікрорайоном Совки, який знаходиться між Деміївкою, Голосієво та Жулянами (від школи до аеропорту - 15 хвилин).

Матеріал створено в рамках Проекту  Юн-Пресс-KV

Мікрорайон Совки є своєрідною мальовничою оазою посеред Солом’янського району, вирізняючись рідкісним каскадом ставків  та мальовничими пагорбами. Давно забулися старі селища навколо Києва, але досі процвітають Совки, поселення  з “пташиною” назвою.

В Совках всі один одного знають, дружать родинами. Є такі родини, які онуків приводять вчитися до своєї першої вчительки. Це і робить народ  згуртованим. Совки – це райська місцина посеред бурхливого Києва, тут немає багатоповерхівок, шумних трас, серйозного криміналу.  Але все ж Совки – окремий світ зі своїми традиціями, людьми.

Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
 

З історії мікрорайону

Люди обживали цю територію з часів палеоліту (давньокам’яного віку близько 40-10 тис.р. тому). Місця стоянок первісної людини, яка полювала на мамонтів, носорогів, виявлені в районі селища Совки. Це підтверджує велика кістка печерного ведмедя, знайдена учнями школи № 121. Згодом артефакт було передано до Національного музею історії Києва.

Перша друкована згадка про село Совки -  юридичний акт від 1618 року -  “спор за владение земельніми угодьями с. Совки Киевского воєводства между Киевским архиепископом Руцким Ю.М. и Киевским монастирём”. У період 1628―1891 років значна частина “земельних угодий” с. Совки та навколишніх сіл ― Деміївка, Мишоловка, Пирогів, Лісники, Красний Трактир, села п'ятьох Борщагівок та інші належали Києво-Печерській Лаврі.  Хоча  Совки згадуються ще раніше в 2-й половині XIV століття як заміський двір київського князя Володимира Ольгердовича. Під назвою Сувки (Сувка) згадані як володіння домініканського монастиря, що 1612 року було продано шляхтичу Ярошу Покаловичу. У 1618 році придбані Києво-Печерською Лаврою, а в 1656 році — Софіївським монастирем. 21 травня 1718 року російський цар Петро І “жалуваною грамотою” подарував селище Совки гетьману Івану Скоропадському (Переяславський полк). В архівах Софіївського собору знаходимо дані про те, що в середині XIX століття “Совская дача с прудом, водяною мельницей и пахотной землей в количестве 280 десятин принадлежала Митрополичьему дому”.

Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
 

Зі згадок одного зі старожилів відомо, що старожилами селища Совки були сім'ї на прізвища: Воробій, Ворони, Савицький, Левищенкою. Пізніше поселилися поселилися люди на прізвища: Кравченко, Буркацькі, Оландоренко, Редько, Когденко, Кучменко, Давиденко. 

За своїм соціальним походженням це були переважно козаки. Але існувало ще декілька версій стосовно перших переселенців. На території садиб Редька Феодосія та Ворони Федота було знайдено сліди землянок в ярах. Можливо, то були сліди втікачів від панської неволі, чи то козаки, чи то грабіжники, оскільки шлях, що вів із Києва до Канева був добрим місцем для таких переховувань людей.

Старожил Совок Михайло Терентійович Левищенко писав вірші про рідний край, з яких можна дізнатися як жили Совки 100 років тому. Михайло Левіщенко працював художником-декоратором, розписував Центральний вокзал. Він пише:

Село було як і село

От тільки церкви не було

А церква та була в Жулянах

За півверсти хата від хати

З сусідом, якщо розмовляти,

То треба добре покричати,

Широкий двір, в дворі повітка

Стояла, як відцвіла квітка,

Хліви збудовані сяк-так,

Куди не глянь, гній та кізяк

Тини, канави, загороди і буряки коло дороги.

Грязюка, пилюка, сміття

Таке колись було життя…

Мешканці села Совки жили громадою. На сільських зборах обирали старосту, шляхом голосування перерозподіляли землю, спільно вирішували всі інші питання. Про Совки кінця XIX століття можна знайшли згадки і у “Словнику географічному Королівства Польського та інших земель слов'янських”: “Совки … повіту Київського, Білгородської волості, парафії православної Жулян, за 5 верст від Києва, має 272 мешканці… Невелика цегельня. Став, із млином, що на ньому знаходиться, належить київським митрополитам” . В період 1829-1914 років селище Совки було приписане до церкви села Жуляни, в клірових книгах якого є дані про жителів селища, число дворів, кількість населення.

У роки революції 1905-1907 рр. у Совках було зруйновано будинок управителя та прикажчика Воскобійного заводу, що належав Софіївському монастирю.  На 1910 р. в Совках було 2 крамниці. Розвивався шевський промисел, столярний, відхожий, сіяли жито, пшеницю, садили картоплю, город, тримали корів, кіз , свиней. Залишки продукції продавали на Володимирському ринку. Робітники працювали на залізниці, пивзаводі, цукровому заводі Бродського (нині кондитерська  “Рошен”). З 1918- 1920 рр. у Києві часто змінювалася влада: Центральна рада, потім більшовики, німці, Петлюра, більшовики, білополяки, більшовики, денікінці і знову більшовики. У 1920 р. радянськими органами влади були створені сільрада та комітет незалежних селян, товариства “Просвіта” й “Лікнеп”. Всіх неписьменних віком до 40 років  в адміністративному порядку змушували вчитися. В громадському житті села велику роль відігравала “Просвіта” , яка створила два гуртки: драматичний та музичний, кожної неділі організовувалися танці, концерти, диспути тощо. Але через 2 роки “Просвіту”  закрили й  центром культурного життя стала школа. З 1923 року Совки увійшли до Києва, але згодом відійшли до Київської приміської смуги й лише 1933 року село було остаточно підпорядковане місту.

У 1932–1933 роках майже 90% населення селища складали робітники,  тому Совки майже не постраждали від голоду. Річку Совку було перекрито дамбою для того, щоб розводити рибу, а ставки використовували для заготовки льоду. Біля води було збудовано завод, а з часом - будівлі радгоспу “Совки” і овочебази, які забезпечували  Київ овочами. У тридцятих роках в селищі було відкрито вантажний трамвайний парк, який після війни став пасажирським. Перші забруднення річки відбулися після побудови заводу “Червоний резинщик”, який скидав у ставки забруднювальні матеріали. Ставки ще років 30 тому активно використовувалися радгоспом “Совки” для вирощування риби. Тепер, коли господарство занепало, їх уже не зариблюють, а останніх  20 років — практично і не очищують. Як наслідок — ставки “нижнього каскаду” практично припинили своє існування — замулилися і поросли очеретом, рівень води мінімальний. Ставки в урочищі Пронівщина - у більш-менш нормальному стані, вживаються заходи з їхнього очищення і створення рекреаційної зони. На жаль, верхів'я річки Совки біля масиву Кадетський гай постійно забруднюються через зливання нечистот та звалища будівельного і побутового сміття.

Школа

Зі шкільного архіву  я дізналась, що совська церковно-приходська школа заснована в період з 1895 року по 1900 рік . Знаходилась вона в центрі села поряд з сільським цвинтарем. У 1910 році там  у двох класах навчалося  38 дітей. У 1920 році школу перевели в 2 будинки на території воскового заводу, а в 1936 році серед зеленої тиші каштанів, з’явилася  велична триповерхова споруда ― середня загальноосвітня школа  №121 м. Києва.

Історія селища Совки тісно пов'язана з ім'ям художника-авангардиста Костянтина Володимировича Піскорського, який був першим учителем у совській школі, відкритій у 1920 році. Особливістю творчості художника було філософське осмислення життя  та місця Людини на Землі. Художник завжди підкреслював свою приналежність до українського народу, його культури .  Костянтин Піскорський народився 6 травня 1892 року у Києві в сім'ї відомого вченого-історика, професора кількох вищих навчальних закладів Володимира Піскорського. Костянтин Піскорський закінчив юридичний факультет Київського університету, але зайнятись юридичною практикою йому не вдалося. Почалася  Перша світова війна. Медична комісія визначила його непридатним до військової служби, і він працював  санітаром в російській армії, засуджував братовбивчу війну, насильство. Восени 1917 року Костянтин Піскорський демобілізувався і повернувся до Києва. Пише пейзажі України, ілюструє твори Шевченка. По суті, малювати він ніде не вчився, але жити без цього не міг. В 1919 році він вступає до Української Академії мистецтв.

Рятуючи трьох дітей від голоду, Костянтин Володимирович разом з дружиною працюють вчителями в селищі Совки. Викладаючи арифметику, читання і письмо дітям, він читав лекції з мистецтва, всесвітньої літератури їхнім батькам, відкрив театр і організував товариство “Просвіта” ім. Т.Шевченка. Діти в школі влаштовували ялин­ки, декламували вірші. Основними вимогами оцінювання знань учнів була глибина розуміння, швидкість, дикція читання.  Для театру Костян­тин Володимирович писав п’єси, наприклад, “Минуле” на 4 дії, організував драматичну художню студію, яку місцеві жителі охоче відвідували.  Згодом організував вечірні курси для селян. Під керівництвом Піскорського селяни видавали рукописний журнал “Вісник”. Працювати доводилося в найтяжчих умовах: холодно, голодно. З Совок летіли прохання надіслати олівці, папір, гас. У березні 1922 року Костянтин Піскорський помер від висипного тифу.

У період німецько-фашистської окупації під час Великої Вітчизняної  війни школа не працювала. Заняття почалися з вересня 1944 року.

Сьогодні школа відіграє важливу роль у вихованні дітей, громадському житті мікрорайону. Школа є  духовним  і культурним центром, навколо якого зосереджуються всі заходи, які відбуваються в мікрорайоні. Всі урочисті події, всі шкільні свята проходять  біля пам’ятника загиблим воїнам-землякам разом з усіма жителями мікрорайону.

Церква

Духовним центром Совок є автокефальна православна церква пресвятої Богородиці. Спочатку на цьому місці за часів Гетьманщини було збудовано церкву Різдва Пресвятої Богородиці у 1918 році коштом парафії села з будівельних матеріалів, проданих цій парафії Голосіївським скитом після розборки тамтешнього дерев'яного храму. Голосіївський скит за допомогою голосіївської теслярської артілі збудував нову церкву, яку було освячено на початку 20-х років. Після початого ще Хрущовим “другого штурму небес” у 1966 році за три дні до храмового свята Різдва пресвятої Богородиці, після ремонту, який зробила громада, церква згоріла. Совчани кажуть, що її було підпалено за вказівкою  влади.  Відбудували  її аж 1997 році. Настоятель храму отець Валерій Копійка каже: “Церква—духовне осердя. Коли церкву руйнують, це відбивається на всьому регіоні. Коли храм горить або руйнується, це з давніх часів вважається страшною білю і Божою карою для всіх..

50-річний отець Валерій уже 22 роки  служить Богу. Він із сім’єю мешкає в Совках, у будинку, який йому допоміг придбати його друг Євген Сверстюк. Українські дисиденти є активними прихожанами цього храму, серед них  Василь Огієнко, Микола Вінграновський з дружиною, сестра Василя Стуса Марія. Церква займається благодійністю. Священик отець Максим є капеланом, часто їздить на Схід України, отець Валерій також уже  12 років є капеланом об'єднання “Віра і світло”, міжконфесійного руху для допомоги дітям з особливими потребами.

Пам'ятник

Під час оборони Києва в 1941 році через Совки проходила лінія фронту. Совська балка використовувалася для закритого розміщення війська та артилерії. 97 совчан  не повернулося  з війни. 9 травня1970 року відбулося урочисте відкриття пам’ятника загиблим мешканцям селища Совки.  На виготовлення та встановлення пам’ятника жителі Совок зібрали 1000 карбованців. Біля підніжжя пам'ятника на кургані встановлено 6 гранітних плит з іменами загиблих воїнів-мешканців селища Совки. На постаменті надпис: “Вічна слава воїнам, які загинули за свободу і незалежність нашої Вітчизни в 1941- 1945 роках”. Школа робить багато для того, щоб майбутні покоління знали подвиги своїх прадідусів, щоб ніколи не забували тих, хто звільнив народи від фашистської чуми, хто врятував цивілізацію і приніс довгожданий мир. Пам'ятник  – це символ великої шани до загиблих, поваги до живих. Це місце радощі і печалі. Всі найбільші свята, пам’ятні дати, які відзначає школа проходять біля пам’ятника. Це героїчний символ боротьби українського народу з ворогом.

Над Совками злітають звично

Гойднувши небо у ставках,

Пернаті жителі столичні

З гортанним вигуком: “крах-крах”.

Ой, крижі, вирій ось настане

Прийде зима — не буде краху…

 Лиш пам'ятайте, ви – кияни,

 А на Канарах - просто птахи…

Так писав про свій край  совчанин Володимир Бондаренко, старенький дідусь, який попри все продовжує писати про те, що йому подобається, і шукати шляхи, щоб видавати свої книжки.

Можна зробити висновок, що Совки тримаються на трьох китах: церква, пам'ятник і школа. Вони знаходяться на одній вулиці в декількох метрах  один від одного. Саме їх можна вважати символами мікрорайону. І якби  Совки мали свій  герб, то там би зобразили церкву, пам'ятник і школу.

Матеріал створено в рамках Проекту  Юн-Пресс-KV

 KиевVласть

Людмила Кухаренко

Теги: юн-пресс, совки, родной край, история микрорайона

четвер, 28 березня 2024 г.
16:46
Ювенальні прокурори зафіксували загибель 537 дітей внаслідок збройної агресії рф
16:26
У президентській резиденції на Липській вирішили відремонтувати каналізацію
16:06
Зеленський представив нового голову Служби зовнішньої розвідки
15:46
Для Голосіївського району столиці збираються накупити цибулин тюльпанів та нарцисів на 1,4 млн гривень
15:24
У Києві вручили нагороди переможцям конкурсу стартапів ProIT Startup Toloka
15:15
На Харківщині під черговим обстрілом рф загинула щонайменше одна людина, є поранені
15:05
На Київщині без електропостачання наразі 300 точок обліку, – Міненерго
14:45
СБУ затримала високопосадовця Київської ОВА, який збирався шпигувати на користь рф
14:24
В “Інтергал-Буд” діють 2% знижки для військових та медиків на купівлю житла
14:06
Освітяни Козина замовили сухофрукти у ФОПа дорожче, ніж ринку
13:45
100 Волинська бригада ТрО запрошує на службу в підрозділах бригади
13:25
Перший рейс здійснив поїзд Прага — Чоп
13:04
У Києві затримали агента рф, який під виглядом капелана планував шпигувати за бригадою десантників ЗСУ
12:44
У Славутичі вирішили завершити опалювальний сезон 31 березня
12:26
Дитсадок на Харківському масиві відремонтують за 206 млн гривень
12:04
Пошкоджений ракетою будинок на Солом’янці включили до переліку на першочергове відновлення
Календар подій