Про податки і Вартість цивілізованості суспільства
"В житті є дві речі, яких не можна уникнути – це смерть і податки". Так колись сказав американський президент Бенджамін Франклін. І дуже скоро ця фраза стала крилатою. "Податки – вартість цивілізованості суспільства", – викарбовано на фасаді Міністерства внутрішніх доходів Сполучених Штатів Америки. Мало хто сплачує їх за власним бажанням. Проте податки потрібні для гармонічного розвитку держави.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Боєздатна армія гарантує суверенність держави. Відремонтовані дороги та надійні шляхи сполучення – запорука комфорту для людей і надійності транзитів. Реставрація пам`яток старовини необхідна для збереження національної культурної спадщини. Але ці і багато інших заходів потребують колосальних витрат. Жодна людина не візьме їх на себе особисто. Зарплати вчителям і лікарям можуть платити приватні підприємства – школи, ліцеї та клініки. Але тоді медичні послуги і навчання завжди будуть платними. Отже, доведеться забути про обов’язкову загальну середню освіту.
Зважаючи на ці та інші причини, контролювати такі процеси має держава. Кошти для цього беруться з державного бюджету. Основою поповнення бюджету України є податки. Тому не дарма цьому питанню приділяється так багато уваги.
Але не все так добре, як могло б бути. І так низькі зарплати державних службовців часто виплачують невчасно або взагалі не виплачують. Тоді лікарі змушені йти до приватних клінік, де платять більше, або брати хабарі – щоб вижити. Кваліфіковані кадри у школах давно стали дефіцитом. "Учителі йдуть у менеджери. Працювати у школі ніхто не хоче. Молоді викладачі надовго у нас не затримуються, якщо можуть знайти іншу роботу", - скаржиться директор школи Віктор Панченко. Пенсіонери усе життя важко працювали і сплачували податки, щоб тепер отримувати свої пенсії. А втім, їм часто не вистачає коштів навіть на їжу.
Люди зневірюються у необхідності віддавати шмат свого хліба державі. Чому так стається і чи є якийсь вихід?
"Моє – це моє, і наше – теж моє"
Найдавнішим джерелом державних доходів були домени, або державне майно, землі, ліси. Спочатку вони належали до власності монарха, доходи якого власне були одночасно й доходами держави. Це були "приватно-правові", а не публічно-правові доходи. Монархи та великі землевласники стягували плату з "підданих", що населяли їхні володіння. А потім розпоряджалися на власний розсуд: могли побудувати школу, а могли… пропити, програти, прогуляти.
фото: historyrevealed
В Україні подібна ситуація була за часів Київської Русі, Галицько-Волинського князівства та Гетьманщини. Великі князі за Київської Русі розпоряджалися державними фінансами з користю – створили велику міцну державу і розбудували багато чарівних міст. За Івана Мазепи скарбниця гетьманської України зовсім не відокремлювалася від його особистого майна. Саме про Мазепу можна сказати, що він і себе не образив, і людей не забув. Не дарма він зажив слави "великого будівничого" та мецената. Він віддавав мільйони золотих на будівництво і оздоблення православних храмів.
"Чому ви нам за сонце платити не повинні?"
Іншим джерелом державних доходів виступали регалії. Це були певні галузі виробництва, види діяльності, що приймались у виключне користування казни. Вони виключалися з суспільного обороту, із сфери діяльності населення. Одним з основних їх видів була так звана “безхазяїна регалія”. Усе, що було "нічиїм", оголошувалося таким, що належить до казни, і могло оподатковуватися. Таким чином податку підлягав… вітер. Як можна оподаткувати вітер? Дуже просто. Встановлювалася державна монополія на вітряні млини. Такими ж предметами регалії були інші природні явища, вода та надра.
фото: historyrevealed
Різного виду дивні податки стягувались з людей і значно пізніше. На початку XVIII сторіччя в Башкирії існував податок на очі. При чому світлоокі мали платити вісім алтинів, а кароокі – два-три. У Венеції з 1993 року податком обкладається тінь. Цей податок стягується з власників магазинів і кафе, яких у перлині Італії чимало. Тому не дивно, що у місті пообідати на вулиці (під навісом) коштує приблизно на 30% дорожче ніж у приміщенні того ж ресторану. А в Болгарії й досі утримується податок на побутове сміття.
"Людина – єдиний птах, якого можна обскубати багато разів" (Дж. Дюрант)
У кожної людини є соціальний і громадянський обов`язок, і вона мусить сплачувати податки. Але усьому є свої межі. Оподаткування не має права робити життя людей нестерпним. Згадаймо, як загинув давній київський князь Ігор. Він збирав данину з підкорених племен. Деревляни сплатили йому, що мали, але йому цього виявилося замало. Ігор вирішив повторно обкласти їх даниною. Тоді плем`я зрозуміло: "Якщо не вб'ємо його, то він усіх нас погубить". І князь загинув жахливою смертю. Ситуація в країні поліпшилася лише після унормування "податкової системи" княгинею Ольгою. Ольга запровадила фіксований розмір данини – уроки і погости – адміністративні пункти для їх стягнення.
фото: stateimpact
Але сьогодні в нашій країні питання стоїть навіть не в зниженні податків. В таких розвинених країнах Європи, як Данія, Нідерланди, Швеція, Франція, Італія та ін. податки сягають більше 40%. А рівень життя там високий. Раціональне та ефективне використання зібраних коштів – ось головна проблема. Адже насправді податки і мають гарантувати надійне та матеріально забезпечене життя.
Податок та "багатство народів"
Податки виникали разом з зародженням держав. Спочатку селяни їх сплачували натуральним продуктом (тобто мукою, курками, молоком і т.п.). В Російській імперії, і в тому числі на теренах України, попри імператорські наміри реформувати аграрний сектор така ситуація зберігалася і в XIX ст. З переходом до грошових відносин податки теж сплачували грішми.
Поняття "податок" першим розкрив А. Сміт у роботі “Про багатство народів” - лише у 1770 р. За його словами “податок – це тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати”.
Податки бувають різні…
У фінансовій термінології застосовуються п`ять термінів, що відображають платежі державі: плата, відрахування і внески, податок, збір. Причому в окремих випадках плата і відрахування виступають як тотожні податкам поняття. Власне, податки – це обов`язкові нормативні платежі в державний або місцевий бюджет, які вносяться окремими людьми чи підприємствами.
Які ж є в Україні різновиди податків? Перш за все, це податок на додану вартість (відомий як ПДВ), акцизний збір, мито, прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, земельний податок, податок з власників транспортних засобів, а також за спеціальне використання корисних копалин, лісних ресурсів, прісних вод та інші. Податкова система України базується на двох головних податках – ПДВ та на прибуток підприємств. Податок на додану вартість усі ми сплачуємо, хочемо того чи ні, ледве не кожного дня. Він включається до вартості будь-яких продуктів і товарів, які ми купляємо у магазинах, а також усіх видів робіт і послуг. Це одна п’ята (20%) їх вартості.
фото: сайт ДФС
Акцизний збір також включається до вартості товарів, але лише деяких. Він встановлюється, як правило, на високорентабельні товари і стягується за ставками, різними для окремих груп товарів. В Законі України від 11.07.96р. “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію) із змінами та доповненнями” налічується понад 30 найменувань підакцизних товарів. Перш за все це лікеро-горілчані вироби (найвища ставка – 90% від вартості у відпускних цінах), вина та інші алкогольні напої, тютюнові вироби, а також ікра, шоколад, кава та дорогоцінні ювелірні вироби.
фото: rickety
Податок на прибуток підприємств – це складне і суперечливе питання у вітчизняній економіці. Левова частка надходжень до державного бюджету здійснюється саме завдяки йому. З іншого боку, базова ставка податку – 30%. А якщо врахувати ще й багато інших відрахувань, що мають сплачувати власники підприємств, то вести чесний бізнес для малого та середнього підприємства стає майже неможливим, ще й в умовах світової фінансово-економічної кризи. Слід пам’ятати, що процвітаючий малий та середній бізнес – це основа міцної економіки і добробуту будь-якої держави. Не дарма це досить часто повторюють лідери багатьох західних країн. Тому "душити" їх податками, щоб "захистити" малозабезпечені верстви населення, принаймні нерозумно. Знищення середнього класу вже відбувалося за радянської влади. Гіркий історичний досвід свідчить, що у такий спосіб неможливо побудувати справедливе суспільство. Тож треба шукати раціональних рішень та реформувати підхід до розвитку малого бізнесу, щоб розвивати молоду вітчизняну ринкову економіку.
Хто винен і що робити?
Небажання громадян сплачувати податки значною мірою пояснюється недовірою людей до діючої влади. На жаль, переконаність в корумпованості вищої влади і її соціально несправедливих діях стала традиційною для незалежної української держави. Тому сподіватися, що прийде державна влада, що викликатиме "довіру" населення, - утопічно. Що ж робити в такому випадку? Саме народ є основою держави, а тому він і має контролювати (і, в разі необхідності, конструктивно оскаржувати) дії уряду. Громадянин важкою працею заробляє свої 3000 гривень за місяць, а потім п’яту частину цих грошей віддає державі. Чи має він право знати напевно, куди пішли його кровно зароблені гроші? Безперечно має!
Звільнити країну від керуючих кадрів, що не спроможні довести її до ладу, і забезпечити людям можливість стежити за розподілом державних коштів – це єдиний спосіб досягти порозуміння і добробуту в державі. Державна податкова адміністрація спромоглася організувати електронну звітність платників в Інтернеті. Значить, має бути під силу і влаштувати звітність розподілу отриманих податків: в Інтернеті та друкованих органах ЗМІ. Тоді люди переконаються в тому, що є сенс їх платити.
Перспективним я вважаю корегування і, можливо, збільшення податку з власників транспортних засобів. Вилучені таким чином гроші мають піти на ремонт доріг та покращення системи громадського транспорту, ремонт тролейбусів, трамваїв і т.п. По-перше, в такий спосіб громадський транспорт стане зручнішим і комфортнішим – для всіх верств населення. Краще стане пенсіонерам, що завжди ним користувалися. А ті, хто не зможе сплачувати податок за власний автомобіль, теж будуть ним користуватися без особливих нарікань – адже система громадського транспорту буде покращена. При цьому кількість автомобілів на вулицях зменшиться, а грошові надходження до держави збільшаться. Одночасно вирішиться проблема "тягучок" і "пробок" на дорогах, і покращиться екологічна ситуація у великих містах.
Неврегульоване законодавство – болюча проблема сьогодення для українців. Звісно, це стосується не лише податкової сфери. Проект Податкового кодексу в Україні розробляється і обговорюється. І розробляється та обговорюється уже два роки. А крім того, будь-які закони ще мають бути дотримані, і це велика проблема в нашій країні. Адже – ні для кого не секрет – багато з них залишаються декларативними. Як стверджують розробники, проект Податкового кодексу спрямовано, зокрема, на стимулювання розвитку малого підприємництва, "реальне забезпечення прав платників податків" та дотримання міжнародних угод з питань оподаткування. І, звісно, на посилення контролю за сплатою податків. Залишається лише сподіватися, що довгоочікуваний Податковий кодекс справді виправдає покладені на нього надії і нормалізує юридичні відносини в цій сфері.
"Ніщо так не відрізняє людину від тварини, як заповнення податкової декларації". Це, звісно, сатиричне висловлювання, але в ньому є частка правди. Слід пам’ятати, що наша держава ще дуже молода. Вона потребує джерел для існування. Тому, перш ніж звалювати усі біди на кого-небудь, варто згадати і свій громадянський обов’язок – хоча б в певному обсязі.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Катерина Кузьменкова, десятикласниця.
